РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН ОПЛАТИ ПРАЦІ В ПІДПРИЄМСТВАХ АПК
2.1. Еволюція форм і систем оплати праці в агропромисловому комплексі
На відміну від промисловості та інших галузей народного господарства, характер трудової діяльності людей в сільському господарстві, організація виробництва, праці і управління, мають ряд специфічних особливостей, обумовлених головним чином тим, що тут основним засобом виробництва і разом з тим предметом праці є земля. Тому в сільськогосподарському виробництві процес праці, виготовлення продукції безпосередньо пов'язані із землею, її якістю та характером використання.
Залежно від умов виробництва і завдань, які ставились перед галуззю, на різних етапах розвитку сільського господарства розвивались і змінювались принципи та системи оплати праці працівників державних та колективних сільськогосподарських підприємств. Розглянемо принципи та підходи до матеріального стимулювання в радгоспах і колгоспах на різних етапах розвитку сільського господарства.
Організація радгоспів почалась в 1918 р. в основному на базі конфіскованих маєтків поміщиків і уже до кінця 1919 р. в Україні їх нараховувалось 645. Радянські господарства за розмірами земельної площі були невеликі. В Україні на один радгосп в 1919 р. припадало близько 900 десятин землі [93, с.9], а до середини 1921 р. цей розмір зменшився до 466,2 десятин [4, с.7]. Оплата праці робітників здійснювалась за тимчасовими погодинними ставками. У весняно-літній період обов'язкова тривалість робочого дня становила 11 годин. За понаднормові години (понад 8 годин) встановлювалася місячна ставка окремо від основної [4, с.12]. При такій оплаті зрівнювалась праця різної кваліфікації, що не сприяло залученню в радгоспи кваліфікованих робітників. Тому в розробленому Народним Комісаріатом Праці "Тимчасовому положенні про оплату праці сільськогосподарських робітників Радянських господарств" [109, с.33] кваліфікованим сільськогосподарським робітникам встановлювалася вища заробітна плата в порівнянні з іншими робітниками.
Часткове підвищення оплати праці сільськогосподарських робітників не змогло задовольнити їх потреб, оскільки купівельна спроможність грошей весь час падала. Наприклад, паперовий карбованець у кінці 1920 р. знецінився в порівнянні з 1913-1914 рр. у 13 тис. разів [98, с.171]. За таких темпів знецінені гроші вже погано виконували свої функції. Щоб якоюсь мірою послабити негативну дію девальвації грошей на життєвий рівень трудівників, державні органи сприяли розширенню натуральної оплати. Робітники одержували в день безплатно 2 фунти хліба і гарячу страву по нормах [20, с.23].
Важливим кроком і більш конкретною регламентацією умов організації і оплати праці в радгоспах стала розробка в травні 1920 р. ЦК Всеробітзему разом з Народним Комісаріатом Праці і Землеробства "Норм продуктивності праці в сільському господарстві" [112, с.121] і затвердження Радою Всеробітзему "Ставок для робітників і середнього технічного персоналу по всіх галузях землеробства" [112, с.130]. Значення цих документів полягало в тому, що в них знайшли відображення умови, які були пред'явлені в усіх галузях народного господарства до тарифної системи. Зокрема, всі господарські роботи в радгоспах розбивалися на 7 категорій, а кваліфікація робітників на 22 розряди. Відповідно встановлювалася і різниця в оплаті праці.
Отже, оплата праці в перших радгоспах здійснювалась в основному почасово: постійним і сезонним робітникам, технічному і адміністративному персоналу встановлювались місячні оклади, решта категорій робітників оплачувалася поденно. Тільки в окремих випадках застосовувалась відрядна і урочна системи, і це, дійсно, не створювало достатнього матеріального стимулу для підвищення продуктивності праці робітників. Проте те, що всі роботи розбивалися на категорії і нормувалися, а для робітників встановлювалися відповідні розряди, було кроком вперед у справі посилення матеріальної заінтересованості робітників у кращому виконанні завдань.
З 1922 р. регулювання оплати праці здійснювалось на основі тарифних угод і колективних договорів. Завдання і умови колективних договорів були визначені в "Кодексі Законів про працю", прийнятим ВЦВК в 1922 р. Договори укладалися між профспілками робітників і господарськими органами щорічно. В них визначалися або загальні положення про порядок встановлення заробітної плати, тобто ставка для першого розряду, тарифна сітка, коефіцієнти для визначення розрядів, відповідність між нижчим і вищим розрядом, або точно вказувалися посадові оклади. В колективних договорах встановлювалися також і види заробітної плати. В них вказувалося, за яку працю виплачується винагорода "почасово, виходячи з нормативного робочого дня, або відрядно" [53, с.1168]. Виплата винагороди передбачалася як в грошовому, так і натуральному виразі (наданням приміщень для проживання, продуктами, предметами особистого споживання тощо).
При регулюванні заробітної плати за допомогою колективних договорів ставки першого розряду встановлювалися безпосередньо самими підприємствами. В зв'язку з цим оплата за однакову кількість праці в різних господарствах або їх об'єднаннях була різна. Заробітна плата для першого розряду в різних трестах коливалась надзвичайно сильно, і це коливання залежало в основному від двох причин: по-перше, від районного розміщення радгоспів і, отже, від ринку і оцінки їх праці і, по-друге, економічно-фінансової могутності радгоспів і їх об'єднань. Коли перший фактор враховувався при нормуванні мінімуму зарплати, то другий цілком залежав від радгоспів і їх об'єднань, оскільки з 1921 р. радгоспи працювали за принципом госпрозрахунку.
Оскільки при укладанні колективних договорів визначалися тарифні сітки і коефіцієнти для окремих радгоспів, то вони скрізь були неоднакові. Коли на початку 1924 р. в господарствах Укррадгосптресту середній тарифний розряд був 6, а середній тарифний коефіцієнт - 2,5, то в приписних радгоспах відповідно 8 і 3,1 [29, с.73]. Така різноманітність тарифних розрядів і ко