РОЗДІЛ 2.
ФОРМУВАННЯ ШЛЯХЕТСЬКОГО СТАНУ В
ГАЛИЦЬКІЙ РУСІ XIV-XV СТ.
ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОГО СТАТУСУ ТА ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ
2.1. Королівська влада і формування шляхетського стану.
2.1.1. Наданнєва політика і повинності шляхти в Галицькій Русі.
Дослідники суспільних відносин Галичини XІV-XV ст. давно звернули у вагу на певну асиметрію у соціальному статусі панівного класу Галицької Русі та інших земель Польської Корони протягом перших десятиліть польського панування у регіоні.
Польська станова монархія XIV-XV ст., до складу якої належала, остаточно з кінця XIV ст., Галицька Русь була, за влучним висловом одного з дослідників, "монархією нерівноправних станів" [80], з виразними ознаками домінування шляхетського стану в політичному житті країни. Одним з головних соціально-політичних чинників зростання впливів і значення шляхти була сприятлива політична кон'юнктура другої половини XIV - першої половини XV ст. Припинення династії Пястів зі смертю Казимира ІІІ в 1370 р. відкрило перед шляхтою, а точніше перед її верхівкою - можновладством, широкі перспективи для швидкої станової інтеграції та політичної емансипації. Поява кожного з наступників Казимира ІІІ на польському троні, які, що важливо, були представниками іноземних династій, була наслідком формальної угоди між ними і польськими станами, яка ставала можливою завдяки згоді майбутнього монарха підтвердити та розширити права насамперед шляхетського стану. Характерно, що всі привілеї для польських станів, видані представниками Анжуйської та Яґеллонської династій, були результатом тиску на монарха з боку шляхти та можновладства і стосувалися передовсім забезпечення прав цієї групи. Привілеї Будинський (1355) і Кошицький (1374) Людовіка Анжуйського, Пйотрковський (1388), Червінський (1422), Брестський (1425) і Єдльнєнський (1430) Владислава ІІ Ягайла, Цереквіцько-Нєшавські статути (1454) Казимира Яґеллончика сформулювали засади виняткового статусу шляхти в країні, закріпили нерівномірний перерозподіл прав, привілеїв та доступу до влади на користь цієї соціальної групи [164, s. 173-176].
Натомість, Галицька Русь пізнього середньовіччя була регіоном, де процес формування станового суспільства і, зокрема, шляхетського стану відбувався зі значним запізненням у порівнянні з рештою країн Центральної Європи. Соціальний устрій Галицької Русі другої половини ХІV і першої половини XV ст. зберігав багато рис, характерних для достанових суспільних відносин, безпосереднім проявом чого був неповноправний статус місцевої шляхти та військовослужебних груп. Корпоративні привілеї, які отримала в цей час шляхта Польської Корони чи Угорщини, початково не поширювалися на клас землевласників Галицької Русі. Цю рису соціальної позиції руської шляхти можна віднести до найбільш підставових в цей період.
Обмеження прав руської шляхти знаходило своє безпосереднє відображення у наданнєвій політиці усіх володарів Галицької Русі. Надання та привілеї були ключовим інструментом участі королівської влади у формуванні галицькоруської шляхетської спільноти. Вони задавали соціально-правні критерії, норми та межі шляхетського статусу. Саме через надання влада накладала на отримувачів земельної власності у Галицькій Русі повинності та обов'язки, невідомі вже в той час, наприклад, шляхті Польської Корони і таким чином закріплювала нерівноправність руського зем'янства [32, c. 75-76, 78, 80; 41, c. 34-38; 84, s. 61-62; 100, s. 608-610; 133, s. 5,8; 168, s. 138-141].
Перші документи, що посвідчують роздавництво земельної власності у Галицькій Русі, припадають на час правління першого з-поміж іноземних володарів, що панували в Галичині починаючи з середини ХІV ст., польського короля Казимира ІІІ. За період від 1352 р., коли маємо перше відоме надання Казимира ІІІ на руських землях, і до його смерті в 1370 р., до нас дійшло приблизно 40 привілеїв цього короля на володіння земельною власністю у Галицькій Русі [82, s. 75-82; 168, s. 29]. Варто зазначити, що особи, яким надавалися привілеї на земельну власність у Галицькій Русі, становили найчисленнішу групу серед отримувачів донацій Казимира ІІІ [82, s. 80]. Серед тих, хто отримав чи кому було підтверджене володіння маєтками у Галичині, найчастіше фігурують представники галицького боярства (11 осіб), польського рицарства (6 осіб) та троє вихідців з Угорщини (2 надання). Окрему групу привілеїв Казимира ІІІ складають документи стосовно локацій міст і сіл на німецькому праві (16 надань). Серед реціпієнтів цього типу надань переважають особи німецької національності, головно міщани, хоча зустрічаємо також поляків і навіть русинів [9, t. VIII, № IV]. Якщо говорити про розміри розданої власності, то, без сумніву, до найбільших донацій Казимира ІІІ слід віднести надання Ряшова з повітом на користь поляка Яна Пакослівіца зі Строжиськ у 1354 р. та надання Ланьцута з повітом руському старості Оттові з Пілчі (точної дати цього надання не знаємо, оскільки не зберігся документ донації). Сюди ж необхідно також зарахувати донацію у 1353 р. маєткового комплекса з 15 сіл з центром в Клєце в Бєцькому повіті на кордоні з Руссю для руських бояр Ходка, Петра і Осташка, синів Івана Русина з Княгиничів, протопластів родин Горайських, Липських і Чурилів [13, № CXIX; 20, t. ІІІ, № DCCI]. Ці надання заклали маєткові підстави для пізніших успішних кар'єр родин Жешовських, Пілецьких та Горайських у Галицькій Русі. Серед інших великих донацій Казимира ІІІ треба також виділити надання маєткових комплексів - дистрикту "Полісся" у Львівському повіті на користь поляка Станіслава Джевєнти у 1368 р. та надання 4 сіл у тому ж повіті русинові Григорію Тимстичу у 1362 р. [20, t. III, № DCCCXVI; 27, cz. VIII, № 2534]. До цієї ж групи належать більші донації для Стефана Угрина та братів Петра і Павла з Угорщини, які стали протопластами відомих шляхетських родин Балів і Риботицьких [20, t. III, № DCCXLI, DCCCVII]. Окремо треба також згадати надання соляних жуп коло Коломиї для Вахна Тептюка [20, t. III, № DCCXCVI] та групу підтверджень надань князя Льва, зро
- Київ+380960830922