Ви є тут

Регіонально-інноваційні чинники розвитку міжнародного економічного співробітництва

Автор: 
Тарасова Вікторія Валеріївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
3404U003423
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ІННОВАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ

2.1 Регіональний інноваційний комплекс як об'єкт державного управління

Вивчення історії світового економічного розвитку дає підстави твердити, що у ХІХ ст. розгортання інноваційних процесів починає відбуватись подібно до алгоритму нашого часу. Аналізуючи успіхи, досягнуті у ряді галузей промисловості Великої Британії цього періоду, А.Маршал визначив осередки із найщільнішою концентрацією невеликих підприємств, яким дав назву "індустріальні райони" (industrial districts). На основі даної концепції сформувалась сучасна концепція кластерів, прикладами яких є деякі регіони Північної Італії. Серед сучасних економічних точок зору на інноваційний розвиток окремих територій переважає так званий середовищний підхід, згідно з яким визначальним для успіху певного просторово обмеженого утворення є ефект мережі, що досягається на основі тісних зв'язків між різного роду інституціями, секторами, особами. Особлива увага при цьому акцентується на розвитку мереж поширення знань, існуванні загального знання як такого. Так, розвивається концепція "інноваційних систем", яка базується на ідентифікації суб'єктів інноваційного процесу та визначенні характеру зв'язків між ними. Основними елементами інноваційної системи вважаються підсистеми генерації знань, освіти та професійної підготовки, виробництва товарів і послуг, інноваційної інфраструктури [52, 16]. Д.М. Стеченко визначає інноваційну систему як комплекс чинників та об'єктів, що визначають здатність суспільства продукувати й сприймати нововведення [53, 37]. Іншою, досить відомою в сучасній західній економічній думці, є концепція "інноваційного центру (або середовища)" (innovative milieu) як штучного утворення, в межах якого окремі суб'єкти отримують поштовх до активізації інноваційної діяльності.
У світовій практиці відома безліч форм щодо організації інноваційних процесів на певній території - від бізнес-інкубаторів до технологічних парків, технополісів, технологічних зон і т.д., сукупність яких є дуже неоднорідною. Для позначення сукупності таких структур використовують різні поняття: "техніко-впроваджувальна вільна економічна зона (ВЕЗ)", "науково-технічна, технологічна ВЕЗ", "зона розвитку високої та нової технології" тощо. Традиційно науково-технічну зону визначають як високотехнологічний виробничий комплекс, в якому створені необхідні умови для впровадження у виробництво новітніх наукових розробок. Але при цьому вказують на вузькість мети зазначеного утворення та ігнорують соціальний та інші ефекти їх функціонування, а також вказують на певну його відірваність від економічного простору регіону та країни [54, 114].
З метою розвитку зазначених концепцій І. Галіца пропонує вдатися до створення значних сукупностей суб'єктів прикладної наукової діяльності та інноваційного підприємництва, об'єднаних у відкриті системи, що постійно генерують потужний потік наукових розробок і об'єктів інтелектуальної власності, та визначати цей процес як індустріалізацію науки [55, 44]. При цьому обґрунтовується теза про паралельність і певну незалежність процесів індустріалізації та комерціалізації науки.
На нашу думку, зазначені підходи до визначення даного явища відбивають не стільки зміст, скільки форми його виявлення та організаційні й правові характеристики. З метою окреслення сутності досліджуваного явища, ми пропонуємо визначити поняття "регіональний інноваційний комплекс" як сукупність науково-технологічних, організаційно-економічних та соціальних мереж, сформованих у межах регіону для забезпечення його економічного зростання й підвищення його міжнародної конкурентоспроможності на основі запровадження комерціалізації інновацій
Щодо проблеми класифікації зазначених утворень або комплексів, то в науковій економічній літературі вона не є вирішеною однозначно. Дослідженням цієї проблеми займалися Данько Т.М., Іванов М.М., Перевалов Ю.М. , Сіваченко І.Ю. та багато інших вітчизняних та зарубіжних науковців.
Так, наприклад, М.М. Іванов виділяє два типи РІК: такі, що стихійно виникли на основі освоєння унікального середовища з приватної ініціативи, та такі, що створювались за цілеспрямованими державними програмами [56, 48]. Нами пропонується на основі розширення критеріїв класифікації виділити мікроінтегровані та макроінтегровані РІК. Критеріями такого поділу є: тип економічної системи; шлях сформування (вектор імпульсу "згори" чи "знизу"), модель управління; переважні джерела фінансування.
Мікроінтегровані РІК переважають у країнах з розвинутою ринковою економікою; імпульси щодо їх формування спрямовані переважно знизу, хоча з часом можуть створюватись і за ініціативи згори; для їх створення не потрібний дозвіл державних органів або регіональної влади; в них, як правило, реалізується органічна модель управління, а фінансування здійснюється за рахунок приватного, венчурного капіталу.
Макроінтегровані РІК створюються переважно в країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою, як правило, в межах загальнонаціональних програм на основі державного фінансування та механістичного стилю управління.
Проте на практиці зазначені форми РІК у чистому вигляді зустручаються рідко. Зазвичай комплексу притаманні риси обох типів, що визначається поняттям "змішаний тип регіонального інноваційного комплексу". В межах даних типів РІК можна виділити їх англо-американську, європейську, японську, китайську, пострадянську моделі.
Аналіз існуючих РІК в межах згаданих моделей дозволив виділити такі їх види (рис 2.1):
* за територіальною ознакою: мікро, мезо, макро;
* за спрямуванням діяльності: дослідні - в межах яких виключається будь-яке промислове виробництво; технологічно-виробничі - орієнтовані насамперед на реалізацію результатів наукових досягнень у промисловому виробництві; комплексні - яким притаманні характеристики обох типів;
* за рівнем спеціалізації: вузької спеціалізації (агро-, хімічні, оптоелектроні