РОЗДІЛ IIІ
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПЕРШІЙ ЧЕХОСЛОВАЦЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ У 20-Х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ
3.1. Конституційно-правові основи господарської діяльності
Основним джерелом законодавства про господарську діяльність була Конституція першої Чехословацької республіки, прийнята Народними Зборами, яка вступила в дію 6 березня 1920 року [121, с. 13].
Відповідно до Конституції Чехословацької республіки, закони сойму Підкарпатської Русі лише тоді ставали правочинними, коли з ними погодяться і їх підпишуть президент Чехословацької республіки та губернатор. Висувалася вимога, щоб закони були опубліковані в Збірнику законів та розпоряджень. Отже, законотворча діяльність автономного сойму Підкарпатської Русі цілком залежала від волі Президента Чехословаччини - не підписуючи прийнятий соймом закон, в тому числі і той, що регулював господарську діяльність, він зводив би до нуля законотворчу роботу сойму [122, с. 120].
Принципове значення для багатьох інститутів господарського права мають норми Конституції про власність. У Конституції будь-якої держави міститься і ряд інших норм, які регламентують відносини при здійсненні господарської діяльності [123, с. 39].
Конституція першої Чехословацької республіки була однією з найдемократичніших у післявоєнній Центральній Європі і забезпечувала для своїх громадян і населення включно широкі права і свободи, закріплені у відповідному розділі Конституції [124, с. 121]. Конституція повинна була служити найважливішим засобом для консолідації становища, платформою для широкої аргументації на користь демократичних конституційних державних інститутів, обґрунтуванням заходів державного апарату з посиланням на захист рівних для всіх громадян прав і свобод.
Доцільно зробити аналіз норм Конституції Чехословацької республіки, що стосувалися значною мірою господарської сфери.
У п'ятому розділі Конституції закріплювалася рівність громадян незалежно від статі, походження і професії, віросповідання, особиста і майнова свобода, недоторканність приватної власності та інші. Це було широке коло основних прав і свобод, характерних для тогочасного устрою.
Щодо інституту приватної власності, то, наприклад, коли після тривалих дискусій із первинного тексту Конституції було виключено формулювання, яким expressis verbis закріплялася недоторканність приватної власності, то це не означало, що приватна власність, відповідно до принципів Конституції, перестала бути недоторканою, як це було в первинному варіанті тексту.
Навколо первинного формулювання норми, яка закріплювала недоторканність приватної власності розвернулася широка дискусія.
Згідно з первинною редакцією статті 109 конституційного проекту: "Приватна власність недоторкана. Для її обмеження необхідна законна правомочність. Відчуження її можливе тільки на основі закону і за компенсацію, оскільки закон не передбачає іншого". У конституційний проект цей параграф поступив у наступному формулюванні: "Приватна власність може бути обмежена тільки законом. Відчуження її може мати місце тільки на основі закону і за компенсацію, якщо закон не передбачає іншого". Формулювання, в якому стаття 109 проекту Конституції поступила у конституційний комітет, не означало, однак, відмову від принципу приватної власності. Із свідомою обережністю йшлося тільки про можливість її обмеження. Стаття скоріше давала підставу для тлумачення, згідно з яким у майбутньому відчуження без компенсації не буде допускатися. Правда, всі повинні були прийняти до уваги те, що земельна реформа торкалася також відносин власності і що вона потребувала конституційно-правової основи. Зважаючи на це, засідання конституційного комітету було тим місцем, де представники національно-демократичної і народної партії атакували запропоноване регулювання. Представник народно-демократичної партії вимагав, щоб друге речення статті 109 було доповнене словами "в суспільних інтересах" і, відповідно означало: "Відчуження можливе тільки в суспільних інтересах на основі закону і за компенсацію, оскільки закон не передбачає іншого". Представник народної партії пропонував закреслити слова "оскільки закон не передбачає іншого", бо це само собою зрозуміло. Виключення цих слів означало, що для відчуження без компенсації вимагався не звичайний закон, а зміна Конституції (конституційний закон).
Конституційний комітет відхилив обидві пропозиції і прийняв статтю в тій редакції, в якій отримав її від уряду. Але цим справа не завершилася. Після голосування конституційний комітет почав конфіденційне обговорення (без протоколу - В.Г.). Після завершення конфіденційного обговорення була внесена пропозиція про проведення нового голосування. Нарешті, редакція статті 109 була проголосована в наступному вигляді: "Відчуження можливе тільки на основі закону і за компенсацію, оскільки закон не встановив, що компенсація не повинна мати місце".
Але на цьому дана стаття не була остаточно оформлена. Представник національно-демократичної партії вимагав внести до протоколу особливу думку меншості про цю статтю, причому тоді, коли конституційний комітет прийняв уже наступну статтю. "Була домовленість, - сказав він, - що відчуженню без компенсації слід покласти край, що це стосується тільки тієї власності, яка вже була відчужена, але ніякої згоди не може бути дано на відчуження без компенсації, яке могло мати місце тепер".
Узгоджена редакція статті 109 в тому вигляді, в якому його цитував за своїми нотатками представник народної партії, могла в дійсності означати, "що експропріація призначається тільки pro preaterito, але зовсім не pro futuro, тоді коли прийняте нами формулювання допускало би експропріацію і в майбутньому". Представник національно-демократичної партії запропонував переголосувати заново 109 статтю, але конституційний комітет відхилив цю пропозицію.
Редакція статті 109 конституційного проекту ввійшла в Конституцію, але з доповненнями, які усунули можливість тлумачення, згідно з якими в майбутньому
- Київ+380960830922