РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1 Матеріал дослідження
Матеріалом для цього дослідження були дані клініко-інструментального дослідження 203 хворих з ІХС, обстежених у відділенні аритмій серця Інституту кардіології ім. М.Д. Стражеска АМН України з вересня 1999 до грудня 2002 року. У тому числі 98 пацієнтів з постінфарктним кардіосклерозом і 105 хворих із стабільною стенокардії напруги, серед них 139 чоловіків і 64 жінок. Вік обстежених коливався від 28 до 83 років. У всіх пацієнтів був зареєстрований синусовий ритм серця.
Оцінка визначальних факторів діастолічного наповнення шлуночків серця у хворих із ПІКС здійснювалася у 98 хворих (у тому числі 76 чоловіків та 22 жінок) з ПІКС через 3 міс після перенесеного гострого ІМ. Середній вік пацієнтів коливався від 28 до 81 року, в середньому - (58,27±11,87) року. Функціональний клас (ФК) ХСН визначали згідно з класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA). Зокрема, І ФК діагностували у 14 (14,3 %) хворих, ІІ ФК - у 54 (55,1 %), ІІІ ФК - у 30 (30,6 %). Контрольну групу склали 30 практично здорових осіб без ознак ураження серцево-судинної та дихальної систем, у тому числі 17 чоловіків та 13 жінок віком від 29 до 60 років, у середньому (45,60±8,19) року.
Дослідження детермінант діастолічного наповнення шлуночків серця у хворих із стабільною стенокардією напруги І-ІІІ ФК в поєднанні з артеріальною гіпертензією здійснили в 105 хворих, у тому числі 63 чоловіків та 42 жінок віком від 38 до 83 років, у середньому (58,86±7,55) року. ФК стенокардії встановлено на основі даних клінічного обстеження згідно з класифікацією Канадського товариства кардіологів (1976) та результатів велоергометричної проби.
Оцінка діагностичної цінності одномірної кольорової ехокардіографії та індексу функціональної спроможності міокарда здійснена у 87 хворих (75 чоловіків та 12 жінок) у термін від 3 місяців до 12 років після перенесеного інфаркту міокарда (ІМ) з зубцем Q з клінічними ознаками серцевої недостатності 2-4 функціональних класів за класифікацією NYHA. Вік хворих становив від 40 до 73 років, в середньому 56,7?8,2 року. У контрольну групу були включені 23 здорові особи в віці від 34 до 68 років, в середньому 53,6?10,6 року.
У 21 пацієнта з ХСН оцінку індексу функціональної спроможності міокарда та традиційних допплерехокардіографічних індексів наповнення лівого шлуночка здійснювали до і через 3 місяці після початку лікування ХСН, яке включало засоби з фармакологічних груп, рекомендованих у сучасних терапевтичних стандартах: інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту, діуретики, серцеві глікозиди і бета-адреноблокатори.
У дослідження не включали хворих із клапанними вадами серця, тяжкою (+++ і більше) мітральною або аортальною регургітацією, постійною формою фібриляції передсердь, синдромом слабості синусового вузла, атріовентрикулярною блокадою ІІ або ІІІ ступеня, перенесеним протягом періоду менше 3 місяців інфарктом міокарда або прогресуючою стенокардією, супутніми хронічними обструктивними захворюваннями легень, пневмоніями, а також тяжкими системними захворюваннями, печінковою або нирковою недостатністю.
У групі пацієнтів з післяінфарктним кардіосклерозом критерієм виключення була також неконтрольована артеріальна гіпертензія (рівень артеріального тиску ?140/90 мм рт. ст.).
2.2 Методи дослідження
2.2.1 Загальноклінічне обстеження
Усім хворим від моменту поступлення в клініку, до призначення інгібіторів ангіотензин-перетворюючого ферменту і діуретиків, здійснювали загальноклiнiчне обстеження, яке передбачало загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, біохімічний аналіз крові (загальний холестерин, загальний білок, білірубін, креатинiн, сечовина, калій, натрій, глюкоза), реєстрація ЕКГ у 12-ти стандартних відведеннях, велоергометричну пробу, рентгенологічне дослідження органів грудної клітки, комплексне ехокардiографiчне дослідження.
2.2.2 Ехокардіографічне дослідження
Ехокардіографічне дослідження здійснювалося до призначення медикаментозних засобів. На момент дослідження пацієнти отримували лише нітрати короткотривалої дії у випадку виникнення нападів стенокардії.
З парастернального підходу по довгій осі лівого шлуночка на двомірному зображенні, одночасно з моментом початку комплекса QRS, визначали кінцево-діастолічний розмір лівого шлуночка (КДР). Кiнцево-дiастолiчний об'єм ЛШ (КДО) вираховували за формулою L. Teicholtz [114]: КДО = 7 · КДР3 /(2.4+КДР). З цього ж пiдходу пiд час систоли вимірювали дiаметр аорти на рiвнi аортальних стулок (d).
Ударний об'єм лівого шлуночка визначали методом пульсової допплерехокардіографії. Криву систолiчного потоку в аортi отримували з п'ятикамерного пiдходу; пробний об'єм розмiщували на рiвнi аортальних стулок. За кривою систолiчного потоку в аортi вимірювали його максимальну швидкiсть (v) i тривалiсть (t); ударний об'єм ЛШ (УО) вираховували за формулою: УО = 53 · d2 · v · t + 0.92 [21, 46].
Фракцiю викиду визначали у вiдсотках як спiввiдношення ударного об'єму до кiнцево-дiастолiчного об'єму ЛШ: ФВ = (УО / КДО) · 100%. Як систолічну дисфункцію ЛШ, розцінювали зниження ФВ ЛШ <45% [22].
2.2.3 Допплерехокардіографічне дослідження
Допплерехокардіографічне дослідження виконували згідно з рекомендаціями Американського ехокардіографічного товариства [101] у положенні обстежуваного лежачи на лівому боці з використанням апарату Ultramark 9 з датчиком із частотою 2,5 МГц. З парастернального підходу по довгій осі ЛШ вимірювали передньо-задній розмір лівого передсердя (ЛП), товщину міжшлуночкової перегородки (МШП) та задньої стінки лівого шлуночка (ЗСЛШ), кінцево-діастолічні розміри (КДР) ЛШ та ПШ, фракцію викиду (ФВ) ЛШ за методом L. Teichholz [114] та співвідношення КДР ПШ/КДР ЛШ. Масу міокарда ЛШ (ММ ЛШ) обчислювали за формулою R. Devereux [47]:
ММЛШ (г) = 1,04•((КДР ЛШ + ЗСЛШ + МШП)3- (КДР ЛШ)3) - 13,6.
Перерахувавши отриманий результат на одиницю пло