РОЗДІЛ 2
ОБРАЗ АНГЕЛА У ЛІТЕРАТУРІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО РОМАНТИЗМУ
Зв’язок теми нашого дослідження з романтичною добою особливий: саме у
літературі романтизму поетична ангелологія складає одну із домінуючих і
найбільш поширених образних систем. Твори європейських романтиків “переповнені”
постатями ангелів, демонів, двійників, тіней – тобто всіх тих символів, котрі
ми проаналізували у парадигмі образу ангела як різновиди символічного втілення
цього образу. Не завжди можна твердити, що джерелом цих образів послужило
традиційне християнське вчення про ангелів. Але практично завжди такі образи
пов’язані семантично з тими аспектами, котрі ми виокремили у парадигмі образу
ангела.
Вивчення романтизму, його ідейно-естетичної специфіки в українському
літературознавстві сьогодні стає особливо актуальним, що пов’язано з новим
осмисленням і переосмисленням європейської філософської думки першої половини
ХІХ століття, а також із сьогоднішнім новим ставленням до релігії в
українському суспільстві. Саме ці чинники зумовили новий погляд на проблему
зв’язку романтизму з релігією, а також цілий ряд нових інтерпретацій класичних
текстів романтичної доби. Сьогодні ми по-новому осмислюємо традиційну тезу про
те, що романтичний тип творчості передбачає життя у різних контрастах, у вічній
боротьбі. Якщо у працях радянських літературознавців така боротьба зводилася в
основному до боротьби між старим і новим у суспільстві (кінцевою метою
інтерпретації тут було підтвердження теорії соціально-економічної формації), то
автори сучасних досліджень усе частіше наголошують на тому, що боротьба і
контрасти, зображені романтиками, – це певною мірою вічні супутники людської
екзистенції.
Контекст таких роздумів дозволив російській дослідниці романтизму Н.Соловйовій
стверджувати, що “романтизм опирається, він не хоче бути тільки прийомом чи
набором визначених характеристик, які можна приписати усім іншим “ізмам”, а
також цілком віднести до історичного минулого [див. докладніше: 215]. На це, як
стверджує дослідниця, є багато причин, серед яких ми можемо виділити дві
найважливіші: по-перше, сьогоднішня постмодерністична ситуація у культурі все
частіше звертається до ідей романтизму для пояснення подій сучасності
(романтизм, як твердять дослідники, “створив” сучасну європейську свідомість –
а у контексті української проблематики це особливо важливо); по-друге,
романтизм органічно пов’язаний з епохою ненормативної естетики і культом
індивідуалізму. Саме у романтичній поетиці стверджується принцип нерівноваги й
інтенсивності переживань, зумовлених розладом зі світом і оточенням
особистості. Такий розлад зі світом для романтичного героя часто
супроводжувався образами двійників, тіней, ангелів. Символічні постаті ангелів
у творах європейських романтиків почасти були своєрідним поєднанням земного і
небесного, посередником між Богом і людьми (майже у прямому для
авторів-романтиків значенні цього слова). Разом з тим це були образи,
безпосередньо пов’язані з текстом Святого Письма.
Для європейської літературної традиції характерним є погляд романтиків на
Біблію, який поєднує водночас сакральний і власне літературний плани. В епоху
Романтизму, коли символ сприймався та інтерпретувався як універсальна категорія
мистецтва, біблійна символіка нібито по-новому “вписується” у загальну
парадигму мистецтва. При цьому біблійній символіці все чіткіше починає
протистояти (на відміну від культурної ситуації Середньовіччя, класицизму,
бароко) фольклорна символіка, з одного боку, і “небіблійна” (антична, східна),
з іншого. Античність завжди була достойним “конкурентом” Біблії у європейській
літературі, але античність ніколи раніше не сприймалася настільки символічно,
як у романтичну епоху. У зв’язку із зазначеними тенденціями біблійна, і ширше
християнська, символіка набуває у культурній парадигмі романтизму унікальних
ідейно-естетичних параметрів. Це відображається як у практиці художньої
творчості (“Каїн” Байрона), так і у філософсько-теоретичній рефлексії найбільш
видатних представників європейського романтизму (“Геній християнства”
Шатобріана). Проте тут слід розрізняти, з одного боку, біблійний символ, а з
іншого, – християнський символ у поетичному творі та й у культурі загалом, а
останній може мати не тільки власне біблійні витоки, а й літургійні,
агіографічні, святоотецькі тощо. При вивченні власне біблійної символіки у
поетичному творі на перший план висуваються насамперед проблеми національної
специфіки сприйняття Святого Письма [див.: 178, 86-87].
У минулому столітті як в українському, так і в зарубіжному літературознавстві
час від часу виникали дискусії про сутність романтичної естетики, романтичного
світогляду, специфіки національних романтизмів тощо [див. про це докладніше:
10]. Сьогоднішні дискусії навколо проблеми романтизму стосуються глибокого
філософського осмислення історичного контексту романтичної доби. Найбільш повно
ці проблеми, з опорою на базові німецькомовні дослідження, висвітлив у своїх
розвідках відомий російський літературознавець Олександр Михайлов. Він уважає,
що “романтизм був не лише літературним, поетичним рухом, а й претендував на
універсальність погляду на світ, на всеоб’ємне охоплення і узагальнення усього
людського знання, тобто був справді універсальним світоглядом, адже його ідеї
стосувалися філософії, політики, економіки, медицини, поетики, причому завжди
виступали як ідеї надзвичайно загального значення” [174, 7]. Варто зауважити,
що до подібних висновків дійшов свого часу Наум Берковський [94].
У свідомості романтичних мислителів, за словами О.Михайлова, ідеал і реальність
і
- Київ+380960830922