РОЗДІЛ 2
АМАТОРСЬКА ОСВІТА НА ТЕРЕНАХ ВОЛИНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ
У КІНЦІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
Як зазначено, на Волині народилися чи мешкали багато визначних педагогів і музикантів. Проте слід згадати про тих, хто працював, так би мовити, "на місцях" - виховував і навчав музиці в школах Волинської губернії, а також видатних діячів музики, педагогіки, які, народившись на Волині, зробили чималий внесок у національну культуру України далеко від рідної землі.
Розглянемо музично-педагогічну діяльність у декількох площинах. Великий енциклопедичний словник у визначенні поняття "музична освіта" диференціює її на аматорську та професійну (аматорство передбачало набуття музичних знань з метою духовно-інтелектуального розвитку, професійна - цілеспрямовану підготовку до музикантської діяльності). Цими паралелями будемо керуватися при розгляді музично-освітянських традицій Волині. Аматорство, в свою чергу, також розглянемо в двох аспектах: приватно-позашкільному, а також освіту в навчальних закладах різних типів.
2.1. Приватна і позашкільна форма аматорської музичної освіти
Цей тип музичної освіти здійснювався в народних освітніх формуваннях (до яких належить і так звана "помісна освіта", колективи троїстих музик, кобзарів, лірників), різноманітних спілках (клубах, товариствах, благодійних організаціях), спеціалізованих курсах а також у домашніх умовах та в пансіонах.
2.1.1. М у з и ч н а о с в і т а в м а є т к а х і н а р о д н и х а м а т о р с ь к и х к о л е к т и в а х. Регресивні характеристики кріпаччини як соціокультурного явища не завадили високому рівню розвитку помісних колективів. Про майстерність музикантів графів М.Комбурлея, Ю.-А.Ілінського, шляхтича М.Нововийського історичні хроніки згадували ще у XVIII ст. Тоді ж у рівненському маєтку князя Г.Чарториського викладач Ф.Остапович навчав селянських дітей церковному співу і навіть азам гри на органі. Великі землевласники намагалися запрошувати до себе на роботу викладачів-іноземців, тому цілком закономірною є констатація важливої ролі, яку відіграли європейські педагоги в розвитку музичної освіти в краї. Найвизначнішими серед них були німець Август Герке (скрипаль-віртуоз, композитор) з бердичівського маєтку графа Т.Ганського; капельмейстер двору губернатора М. Комбурлея чех Франтішек Ксаверій Бліма; брат відомого скрипаля К. Ліпіньського - Фелікс (теж скрипаль, капельмейстер), що працював у м. Старокостянтинові: "вчитель музики Фелікс Ліпінський, австрієць, років 43 разом з дружиною Саломеєю, 26 років, сином Адамом (4 роки) прибув у 1858 р. в маєток поміщика Хілінського в ранзі капельмейстера [192, арк. 172]". Архівні "Рапорти міських та земських урядників про іноземців, які проживають на території Київської, Волинської і Подільської губерній" констатують факт перебування певної кількості австрійських підданих на досліджуваній території в якості музикантів у маєтках волинської знаті: Вікентій Стробль (59 років) - вчитель фортепіано (м. Старокостянтинів); Франц-Климент Краузе (м. Бердичів); Йозеф-Флоріан Урль (60 років) і Альберт Фарський - маєток графів Тишкевичів; Франц Янст (32 роки) - займався з дітьми поміщиці Вержбицької у с. Яцкевичах; Август-Родеріх Браун (50 років) працював у старокостянтинівського поміщика Чечеля; фрау Кірхен фон Рейхман (50 років) перебувала на службі в Старокостянтинівському повіті (конкретне місце роботи не вказано) [192].
Навчання під опікою іноземних учителів було досить успішним: незабаром їм на зміну приходили власні учні, які були цілком підготовлені як фахівці та організатори музичної освіти. Правда, інколи складалася дещо анекдотична ситуація - поміщики давали музикантам у своєму маєтку відомі музичні прізвища: Сфорца, Тартіні, Паганіні, Романі, Альбіноні, пояснюючи це намаганням увіковічити пам'ять про італійських артистів, та й значну роль відігравало потішене самолюбство: приємно було відіслати "Альбіноні" чи "Паганіні" на конюшню за якусь провину.
Треба згадати ще про одну своєрідну спілку музикантів - троїстих музик. Хоча їх діяльність мала хаотичний характер, саме в цьому міні-колективі відбувалося акумулювання творчих надбань. Учасниками троїстих музик були, здебільшого, талановиті самоуки. Учнів брали зрідка, бо навчати могли лише по слуху (через необізнаність з нотною грамотою). До складу ансамблю входили скрипка, сопілка, бубон, інколи склад колективу варіювався. Репертуар музик складався з народних інструментальних творів, був нескладним для виконання і дещо примітивним за змістом.
Більш складними за організацією були школи лірників, поширені на Правобережній Україні. Здавалося, що ці сільські музикантські формування відійшли у минуле, проте сучасний дослідник поляк Збігнєв Пшерембський [128] вважає, що лірницька традиція найдовше зберігалася на Поліссі і Волині. Причому саме ці регіони - ареали безконкурентного побутування колісної ліри [61]. Одним з нечисленних досліджень історії розвитку лірницької традиції є праця волинського музикознавця Климента Квітки "Народні співці і музика на Україні" [60]. Автор детально фіксує побут, звичаї, творчість лірників. З цього опусу дізнаємося, що волинські музиканти Сидір Гуменюк, Каленик Костюк були "старої науки", суворо дотримувалися звичаїв. "Старець" (найголовніший серед музикантів) обирався на рік. Усі суперечливі питання вирішували колегіально, проте вирішальне слово мав старший за віком. Братчики надавали допомогу оточуючим при хворобі та сім'ям померлих. Система навчання спиралася на загальноприйняті моральні норми, традиції. Були у лірників і екзамени, на яких вимагалося знання звичаїв, молитов, таємної ("лебійської") мови. Інші професійні уміння, як вважалося, "вдосконалить" життя. Після закінчення навчання молоді виконавці одержували своєрідний "атестат зрілості" - так звану "визвілку", яка давала право ходити з інструментом самостійно. На відміну від троїстих музик, лірники-самоуки переслідувалися і вважалися жебраками (царський указ 1870 р. забороняв жебрацтво), тому більшість ох
- Київ+380960830922