РОЗДІЛ 2
Методичні основи прикладної спрямованості вивчення інформатики в процесі формування професійної культури студентів-аграріїв
Прикладна спрямованість навчання інформатики в процесі формування професійної культури студентів-аграріїв відображується також в системі дидактико-методичних засобів, які відповідають за процес засвоєння знань, сюди відноситься і структурна будова курсу інформатики, яка передбачає логіку засвоєння і розподіл матеріалу.
2.1. Проблемний підхід у професійно орієнтованому навчанні інформатики студентів-аграріїв
В даному розділі розглядаються питання методики навчання інформатики, наведено і проаналізовано структуру проблемного навчання інформатики. Розглянуті особливості постановки проблемних питань, шляхи активізації пізнавальної діяльності студентів на лекціях і практичних заняттях, формування інформаційної культури студентів-аграріїв як складової професійної культури студентів аграрних ВНЗ з інформатики [248, 249].
Основні цілі та задачі навчання, які стоять перед вищою школою, це формування образу дій та засвоєння знань, які забезпечують ці дії. Процес навчання повинен демонструвати те, що знання мають визначену структуру, показувати, як здобувались знання, яким законам підкоряється процес здобуття знань. Тобто студент повинен не тільки сприймати навчальну інформацію, але повинен виробляти своє відношення до знань. Шлях пізнання - це боротьба протиріч. А з наукової точки зору протиріччя є синонімом поняття "наукова проблема", тому навчання, що базується на протиріччі є проблемним навчанням [12].
Сучасна педагогічна наука розкриває все нові закономірності в процесі навчання, побудовані на досягненнях фізіології, психіки і психології. Результати досліджень в цьому напрямку [79] підтверджують, що творчі здібності притаманні людині в різній мірі. Основою тут можуть бути природні задатки. Але формуються вони цілеспрямовано в процесі навчання та виховання. Навчання з елементами проблемності спонукає людину до активної пізнавальної діяльності, впливає на розвиток її мислення і здібностей.
Проблемне навчання є одним із методів навчання і не може замінити інші. Це - пошуковий, дослідницький опис аналізованих об'єктів і процесів. Тому не всяке знання можна і потрібно викладати проблемно, а тільки найбільш важливе, яке розкриває нові принципи, методи, процеси; використання людиною знань.
Деякі вчені вважають, що проблемне навчання - це не метод, а цілісний тип навчання, в основі якого лежить особливий вид взаємодії студента та викладача, який характеризується систематичною самостійною учбово-пізнавальною діяльністю студентів із засвоєння нових знань і способів дії шляхом розв'язання учбових проблем [14, 80].
Призначення проблемного навчання у вищій школі полягає в постановці та розв'язанні студентами теоретичних або практичних задач, які раніше ними не розв'язувались.
Задачі вищої школи вимагають поширення проблемного навчання на лекційні та практичні заняття, і навіть на екзамени. Все це дозволяє розглядати проблемне навчання як одну з форм навчального процесу вищої школи.
Проблемне навчання має систему методів навчання, побудовану з урахуванням принципів проблемності, така система забезпечує процес учбово-пізнавальної діяльності студентів, який управляється викладачем, засвоєння ними наукових знань, способів діяльності.
Проблемне навчання є результатом взаємозв'язку та взаємодії двох видів діяльності - проблемного викладання та проблемного учіння, кожен з яких має свою самостійну функціональну структуру.
Проблемне викладання - це діяльність викладача щодо створення системи проблемних ситуацій, викладання учбового матеріалу та управління навчальною діяльністю студентів, спрямована на засвоєння нових знань - як традиційним шляхом так і шляхом самостійної постановки навчальних проблем.
Проблемне учіння - це учбово-пізнавальна діяльність студентів щодо засвоєння знань та способів діяльності шляхом сприйняття пояснення викладача в умовах проблемної ситуації, самостійного аналізу проблемних ситуацій, формулювання проблем та їх розв'язання [14].
На проблемних заняттях у ВНЗ кожне проблемне запитання має бути розв'язане і лише після виконання певних навчальних дій можна переходити до подальшого викладання та наступних практичних дій. Значний вклад в дослідження даної проблеми внесли І.Я. Лернер, О.М. Матюшкін, М.І. Махмутов, С.Л. Рубінштейн. М.І. Махмутов зазначає, що поняття проблемності виникло не в результаті узагальнення передового педагогічного досвіду, та інтеграції понять суміжних з педагогікою наук, в першу чергу психології та логіки [143]. Аналізуючи процес навчання, вчені дійшли висновку, що діалектична логіка, як теорія пізнання, рушійною силою розвитку інтелекту вважає протиріччя свідомості людини і виділяє їх у категорію проблеми, а остання є для неї формою пізнання і руху знань [191]. Такий підхід до визначення положення проблемності в дидактиці формулює загальні закономірності і правила набуття знань та умінь у стані інтелектуального піднесення і емоційного збудження. Методика нашого дослідження зводилася до вивчення провідних ідей вчених-педагогів, психологів, філософів з проблем розвитку професійної освіти, наукових праць із спеціальних дисциплін; педагогічного спостереження процесу проблемного навчання у ВНЗ, формування на проблемних заняттях активної пізнавальної діяльності; знаходження дидактичних заходів, які дозволяють поліпшити якість навчання, починаючи із першого сприйняття інформації.
У процесі дослідження ми спробували здійснити новий підхід до розробки проблемного заняття. Він ґрунтується на використанні системи дидактичних закономірностей пізнавально-пошукових дій студентів у процесі навчання.
Основи проблемного навчання розроблено у відповідності до асоціативно-рефлекторної концепції. Вони являють собою сукупність взаємозалежних методів і засобів, що забезпечують можливості творчої участі студентів у процесі засвоєння нових знань, формуванн