РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОЇ Й КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ ОРГАНАМИ ВЛАДИ УКРАЇНИ, АР КРИМ, ГРОМАДСЬКИМИ Й МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ
2.1. Діяльність державних органів влади України
Наприкінці 1980 - початку 1990-х рр. Україна зіткнулася з проблемою масового повернення депортованих в період Другої світової війни народів Криму. Спочатку вирішувалися першочергові проблеми репатріантів, такі як працевлаштування, забезпечення житлом, медичним обслуговуванням, задоволення культурних потреб. На думку дослідників, програма повернення й облаштованості кримських татар формувалася паралельно зі зміцненням української державності й автономії Криму в складі Української держави [1, с. 39].
Про конкретні заходи в культурному розвитку кримських татар можна говорити лише після того, як Україна стає незалежною державою [2, с. 110]. У зв'язку з цим, поряд з економічними завданнями, що постали перед репатріантами, вирішення культурних, освітніх питань, як значущого чинника процесу соціальної адаптації й національно-культурного відродження, що формує клімат міжнаціональної довіри й терпимості, що допомагає взаємозбагаченню культур, при повазі самобутності кожного етносу, було справою не менш важливою [3, с. 35].
З першими кроками незалежності молода Українська держава звернула увагу на ті труднощі, що склалися в середовищі національних меншин, зокрема, кримських репатріантів. Особливу увагу цій проблемі було приділено з боку президентської влади. Відповідно до Указу Президента України "Про фонд розвитку культур національних меншин" від 29 квітня 1992 р. були визначені заходи фінансування програми розвитку культур національних меншин. Фонд також координував роботу органів державної влади й фінансував підготовку кадрів, організовував симпозіуми, конференції з розв'язання проблем національних груп в Україні [4, с. 611 - 612].
Вагома роль у становленні системи вищої освіти рідною мовою належала державним органам влади. Так, у 1996 р., коли перед КДІПІ гостро встала проблема забезпечення навчальними корпусами, оперативність виявили особисто Президент України Л. Д. Кучма і РМ АР Крим. З ініціативи Президента України КМ України в жовтні 1996 р. прийняв постанову, відповідно до якої КДІПІ були передані навчальні корпуси Військово-будівельного училища в м. Сімферополі [5, с. 10].
На шляху інтеграції кримських татар в українське суспільство складною проблемою залишалася відсутність громадянства України. З 255000 кримських татар тільки 159000 мали громадянство України [6, с. 51]. Для вирішення цієї проблеми було вжито заходів для зміни законодавства України. У 1998 р. Президент України ініціював переговорний процес із Президентом Республіки Узбекистан. У результаті досягнутої домовленості була встановлена спрощена процедура для осіб, які повернулися в Україну з Узбекистану. Ця категорія осіб також звільнялася від сплати державного збору (100 доларів США) за оформлення виходу з узбецького громадянства. Підписана угода діяла до кінця 2001 р. Понад 50000 кримських татар змогли за спрощеною процедурою прийняти українське громадянство [7, с. 52 - 53]. З прийняттям громадянства репатріанти одержали можливість оптимально задовольняти свої освітні й культурні потреби. Це сприяло відкриттю нових можливостей інтеграції кримських татар у всіх її складних аспектах.
З метою інтенсифікації у розв'язанні освітніх і культурних завдань, що постають перед кримськими татарами, Президент України Л. Д. Кучма віддав розпорядження центральним органам виконавчої влади України й АР Крим протягом 1999 - 2001 рр. розробити та затвердити заходи, спрямовані на прискорення процесу інтеграції кримських татар в українське суспільство [8, с. 3]. Одночасно в грудні 1999 р. Президент України прийняв Голову Меджлісу кримськотатарського народу М. Джемілєва та його заступника Р. Чубарова. На зустрічі було підкреслено, що конструктивні шляхи щодо кримськотатарської проблеми відповідають інтересам Української держави й відновленню прав депортованих громадян. Поряд з іншими питаннями обговорювалися проблеми освіти рідною мовою та направлення абітурієнтів у провідні вузи України [9].
Відповідно до положення Президента України "Про Раду представників кримськотатарського народу" від 18 травня 1999 р. і з метою вирішення політико-правових, соціально-економічних і культурних проблем, пов'язаних з адаптацією й інтеграцією депортованого кримськотатарського народу в українське суспільство, при Президенті України був створений консультативно-дорадчий орган на чолі з Головою М. Джемілєвим. Протягом одного місяця був затверджений персональний склад Ради, проект положень про його діяльність у рамках українського законодавства [10, с. 3; 10, с. 4].
Створена Рада представників кримськотатарського народу при Президенті України, поряд з іншими завданнями, займалася конкретними практичними питаннями, що постають перед репатріантами. Прямий і відкритий діалог із Президентом України, можливий через Раду представників кримськотатарського народу, став важливим морально-політичним досягненням. Перше спільне засідання Президента України та Ради представників кримськотатарського народу відбулося в травні 2000 року, на якому були розглянуті питання, пов'язані з вирішенням питань інтеграції кримських татар, у тому числі й розвиток дошкільної та середньої освіти, цільове направлення молоді у вузи України, відновлення НДІ кримськотатарської мови, літератури, історії й культури [11].
У подальшому президентською владою було прийнято ряд невідкладних рішень з доробки й затвердження програми соціальної облаштованості й адаптації кримськотатарської молоді. Зокрема, було вжито заходів для забезпечення фінансування, залучення перспективної молоді з числа кримських татар для навчання в Українській академії державного управління при Президенті України. Також було вжито заходів для прискорення доробки й внесення на розгляд ВР України концепції етнонаціональної політики [12, с. 3 - 4], заходів для організації і поч