Розділ 2.
Матеріал і методи дослідження.
Досліди з водним навантаженням.
В процесі виконання дисертаційної роботи використано 684 білих безпородних
щурів середньою масою 0,15 – 0,20 кг. Піддослідних тварин утримували на
стабільному харчовому режимі (зерно пшениці з однієї сільскогосподарської
площі) впродовж 15 днів до початку і до завершення гострих і хронічних
досліджень екскреторної діяльності нирки. Щури мали вільний доступ до води, в
якості пиття використовували водогінну воду, в якій концентрація іонів натрію
була в межах 125,0 ± 5,5 мекв/л, а іонів калію 2,5 ± 0,3 мекв/л. Попередні
дослідження, як і дані літератури [221, 272], свідчать, що при такому раціоні
тварини знаходяться на малонатрієвому раціоні, в зв’язку з чим розрахована
інтенсивність канальцевої реабсорбції в контролі і в дослідах коливалась в
межах 99,96 – 99,99 %. Тобто ще до початку експериментальних досліджень
діяльності нирки констатовано різке напруження реабсорбції, транспорту і
збереження практично кожного іону натрію, що не відповідає уявленню про
контрольний рівень фізіологічних процесів в нирках. З метою подолання цього
явища в інших серіях досліджень піддослідні тварини в якості питної рідини за
15 днів до і впродовж всіх експериментів отримували 0,85 % розчин натрію
хлориду на водогінній воді, кінцева концентрація іонів натрію в такому розчині
складала 260 – 280 мекв/л.
В перших серіях експериментальних досліджень для вивчення циркадіанного ритму
екскреторної діяльності нирки проводили водне навантаження теплою водогінною
водою в кількості 5 % від маси тіла [10, 21]. Воду вводили тонким зондом в
шлунок кожній тварині, після чого їх розміщували в індивідуальні клітки,
пристосовані до збору сечі впродовж 2 год. Експериментальне дослідження
циркадіанного ритму екскреторної діяльності нирки проводили шестиразово
впродовж доби в години: з 0800 до 1000, 1200 – 1400, 1600 – 1800, 2000 – 2200,
2400 – 0200, 0400 – 0600. На кожну із шести добових серій використовували по 9
– 10 піддослідних тварин, як самців, так і самок.
В експериментах з 5 % водним навантаженням тварин утримували за умов звичайного
режиму освітлення: 16 годин темновий період – 8 годин світловий період.
Відомо, що водне навантаження як по суті, так і за методикою виконання є
далеким від фізіологічного і супроводжується стресовою реакцією з боку
піддослідних тварин, перетворюючись зрештою в методику вивчення циркадіанної
реакції нирки на гідратацію і стрес, і в мінімальній мірі може слугувати меті
вивчення циркадіанного ритму функціональної активності нефрону. А водне
навантаження навіть в нормі стимулює виведення амонію з сечею [318], і суттєво
впливає і на рівень гормонів в крові [155, 235, 286].
З метою подолання вказаних серйозних недоліків нами була розроблена і захищена
патентом за № _________________ від _______________ методика вивчення
біологічних ритмів діяльності нирки за умов дослідження спонтанного діурезу.
Досліди на щурах за умов спонтанного діурезу.
Піддослідних тварин, як і у попередніх дослідах, адаптували за 15 днів до
початку експериментів до стабільного харчового раціону і пиття 0,85 % розчину
натрію хлориду на водогінній воді. Білих щурів розміщували в спеціальні обмінні
клітки, що дозволяють збирати добовий діурез, враховувати кількість вільно
випитої рідини, мати вільний доступ до їжі [10]. Кількість випитої рідини
враховували за градуйованими поділками автопоїлки. Циркадіанний ритм
екскреторної функції нирки досліджувався за кожні 3 години впродовж доби: 0800
– 1100, 1100 – 1400, 1400 – 1700, 1700 – 2000, 2000 – 2300, 2300 – 0200, 0200 –
0500, 0500 – 0800. Така методика дослідження добового ритму екскреторної
діяльності нирки наближує її до класичної проби Зимницького, яка широко
використовується в клінічній практиці [19]. При такій постановці експерименту
піддослідні тварини максимально захищені від стресорних впливів, зберігається
циркадіанний ритм сну та активного стану, довільного вживання води і їжі.
Дослідження крові і сечі піддослідних тварин.
В кожній пробі сечі визначали концентрацію ендогенного креатиніну по Фоліну в
модифікації З.Віктора [16]. Концентрацію креатиніну в плазмі крові визначали за
Поппером у модифікації А.К.Мерзона [42]. За отриманими величинами розраховували
показники швидкості клубочкової фільтрації. Ще в 1926 році Реберг (Reberg P.B.)
запропонував визначати в крові і сечі креатинін, який фільтрується в клубочках
і майже не реабсорбується в канальцях нефрону, виступаючи, таким чином, мірою
швидкості гломерулярної фільтрації. В 1936 р. Тареев Е.М. та Ратнер Н.О.
використали методику Реберга, замінивши в ній етап навантаження екзогенним
креатиніном, на визначення ендогенного креатиніну. За цією методикою швидкість
клубочкової фільтрації (КФ) дорівнює результату множення концентрації
креатиніну в сечі (ККС) на діурез (Д) і ділення цього добутку на величину
концентрації креатиніну в плазмі крові (ПК) [124, 196].
КФ мкл/хв = ККС · Д/ПК
В плазмі крові і сечі визначали концентрацію іонів натрію і калію методом
полум’яної фотометрії на полум’яному фотометрі ФПЛ – 1.
Фільтраційний заряд іонів натрію визначали як здобуток концентрації даного
електроліту в плазмі крові (Пл.Na+) на швидкість гломерулярної фільтрації
(КФ):
ФNa+ мкМ/хв =Пл.Na+мкМ/л • КФмкл/хв
Інтенсивність канальцевої реабсорбції іонів натрію і води визначали як різницю
між показниками клубочкової фільтрації іонів натрію і води та кількістю
виведених іонів натрію і діурезу у відсотках.
В умовах використання 5 % водного навантаження має місце практично 100 %
блокада реабсорбції води в дистальних канальцях і збирних трубочк
- Київ+380960830922