Розділ 2
Кримський крайовий уряд С. Крима
(листопад 1918 – квітень 1919 pp.)
2.1. Організація державної влади
Проблема державного устрою є визначальною для політичної системи сучасної
української держави. Останнім часом в Україні сформувався новий напрям науки –
етнодержавознавство, в межах якого плідно розробляються концептуальні питання
національно-державної розбудови. Сучасні правознавці, політологи мають різні
підходи, методологічні засади та тлумачення понять унітаризму, федералізму,
різних типів автономії, територіальної організації влади та місцевого
самоврядування, етнорегіональної, етнонаціональної політики,
національно-державної розбудови.
Як справедливо наголошує В. Погорілко, чинна Конституція України не вирішила і
не могла вирішити всіх питань організації здійснення державної влади в Україні
[70, с. 51], а тому розвиток законодавства у сфері державного правління та
місцевого самоврядування найкраще ілюструє те, що не завжди береться до уваги,
а саме: право є продуктом політики.
В умовах розвитку державотворчих процесів у сучасній Україні зростає роль
досліджень у галузі історії держави і права, зокрема тих аспектів, які
безпосередньо пов’язані з проблемами розбудови автономії в Криму. Політичні
зміни останніх років активізували дослідження з історії політичних інституцій,
проблем реформування суспільства.
Щоб усвідомити чітко картину, яка існує в системі організації державної влади і
місцевого самоврядування, необхідно враховувати історичний досвід кримського
державотворення в 1917 – 1920 рр.
На початку ХХ ст. Кримський півострів займав важливе місце в системі
геополітичних доктрин провідних європейських держав. Морська стратегія Росії в
Першій світовій війні полягала у забезпеченні на заході її виходу до відкритого
океану. Тому одним із воєнних завдань Росії було оволодіння протоками Босфор і
Дарданелли при використанні Криму як стратегічної точки опори. Водночас це
перетиналося з інтересами її союзників по Антанті, що проводили свою таємну
політику стосовно Росії. Реалізація планів австро-німецького блоку, що
передбачали повне витіснення Росії з Чорноморського регіону знайшла своє
відображення у Брестському договорі 1918 р., укладеному окремо з Українською
Народною Республікою й Радянською Росією. При цьому війська ввійшли не тільки
на територію УНР, але й у Крим, що залишався поза сферою впливу Центральної
Ради, і почали здійснення заздалегідь наміченого ними плану, до якого входило
послаблення Росії шляхом розчленування її на окремі самостійні держави. Отже,
одним із результатів укладення договору в Брест-Литовську стало перетворення
Криму на місце сутички геополітичних інтересів Німеччини, Росії, України,
Австро-Угорщини і Туреччини. Півострів розглядався і як один з важливих
плацдармів для можливого удару по азійських колоніях Британії. Це не
відповідало гетьманській “всеукраїнській” концепції, що зокрема передбачала і
Крим у складі Української держави. Таким чином, міждержавні суперечності
навколо Криму позначалися й на внутрішньополітичному житті півострова.
Розпад Російської імперії після лютого 1917 р., могутній рух її народів за
національне самовизначення, призвели до гострої боротьби за владу політичних
сил різноманітної спрямованості. Не є винятком територія Кримського півострова,
де протягом 1918 – 1920 рр. змінилося п’ять політичних режимів.
Серед кримських державних утворень 1918 – 1920 рр. особливе місце займає
ліберально-демократичний режим С. Крима, який в умовах соціальних трагедій, на
нашу думку, будував найприйнятнішу для більшості населення півострова форму
державного устрою – республіканську форму правління та унітарну форму устрою.
Новий курс визначили такі, сконцентровані в Криму чинники: зміна співвідношення
сил на півдні Росії і в Європі внаслідок закінчення Першої світової війни, що
призвело до появи на півострові Добровольчої армії та союзників; стомленість
населення від громадянської війни; привабливість західноєвропейських політичних
інституцій, висунутих гаслами російської революції. Значну роль у створенні
другого Крайового уряду відіграли ті обставини, що навесні 1918 р. в Криму
зібралися відомі діячі партії кадетів, включаючи членів ЦК партії В. Набокова і
М. Вінавера, які й увійшли до складу уряду. Це були професіональні політики з
великим досвідом організаторської та господарчої роботи. Незважаючи на
відмінності в поглядах на майбутню державність, лідери другого Крайового уряду
вважали її досягнення можливими на основі попереднього досвіду державного
будівництва, який був накопичений у Таврійській губернії до 25 жовтня 1917 р.
та в період діяльності Крайового уряду С. Сулькевича.
Система державно-адміністративних органів Таврійської губернії до лютневої
революції 1917 р. являла собою апарат, який склався в результаті реформ,
здійснених російським урядом після включення Північного Причорномор’я до складу
Російської імперії. З огляду на це вона може бути охарактеризована як система з
вертикальним поділом влади на різні рівні, й, у свою чергу, поділом влади по
горизонталі на кожному рівні: у центрі – за галузевою ознакою, а в регіонах –
згідно з метою та завданнями влади щодо реалізації інтересів держави і центру,
а також інтересів населення.
Вищою місцевою адміністративно-політичною владою на території Криму були
губернатор, губернське правління, місцеві органи центральних міністерств
(казенна палата, управління державного майна тощо), повітові казначейства,
повітові поліцейські управління, губернські жандармські управління, місцеві
комісії та уповноважені центральних Особливих нарад палива, продовольства,
перевезень, біженців, вій
- Київ+380960830922