РОЗДІЛ 2.
Досвід впровадження трудового навчання як навчального предмета у
загальноосвітніх закладах Харківської губернії
другої половини XIX – початку XX століття
2.1. Трудове навчання у контексті розвитку шкільництва
у Харківській губернії другої половини XIX – початку XX століття
Друга половина XIX – початок XX ст. характеризувалася певними змінами у
політиці, економіці, культурі, соціальній сфері. Скасування кріпацького права,
бурхливий розвиток капіталізму, загострення соціальних суперечностей, зростання
селянських заворушень, революційний рух – усе це об’єктивно впливало на
становище Харківської губернії. Харківська губернія, мала свої особливості і
водночас і водночас вона в цілому зберігала риси традиційного українського
суспільства. Але все відчутнішим стає процес його модернізації.
Реформа 1861 р. значно прискорила промисловий розвиток Харківської губернії. За
статистичними даними, по виробництву промислової продукції вона займала одне з
провідних місць на Україні. Важливою галуззю промисловості у пореформений
період було цукроваріння.
У 1861 – 1862 рр. у Богодухівському, Валківському, Вовчанському й Харківському
повітах діяло 6 цукроварень, на яких працювало тисяча робітників, а 1897 – 1898
рр. у Богодухівському і Валківському повітах на 6 цукроварнях працювало 3154
робітники. У 80-ті роки в губернії, особливо в Харкові почина розвиватись
металообробна і машинобудівна промисловість. У 1894 р. працювало 6 заводів
сільськогосподарського машинобудування [183, с. 12].
На соціоекономічний розвиток Харківської губернії також впливало залізничне
будівництво. У 1769 р. через Харків пролягла перша магістральна залізниця
Курськ – Харків – Азовськ, у 1873 р. – Харків – Миколаїв, у 1875 р. – Харків –
Севастополь, у 1895 р. – Харків – Балашов. Харків став важливим залізничним
центром країни. Залізничними вузлами були Куп'янськ, Лозова, Люботин [183, с.
14].
Ця землеробська губернія межувала із досить розвинутим промисловим регіоном –
Катеринославською губернію (де ще у XVIII ст. зародилися українська металургія
і вуглевидобуток) і з Областю Війська Донського, яке своєрідно впливало на
традиційне ремісництво.
Відбувалися певні зміни у сільському господарстві. Поряд із землеробством і
скотарством з'явилось городництво, садівництво, виноградарство, шовківництво,
розвивалася торгівля. Традиційно основним видом була ярмаркова торгівля. У
кожному місті, слободах, поселеннях були свої ярмарки, відомі на весь регіон. В
Харкові було чотири ярмарки, в Сумах дві. Харків став центром торгівлі всього
краю.
Посилювались зв’язки із важливими економічними і культурними центрами країни,
що викликало інтенсивне зростання населення.
Харківська губернія мала також свою соціокультуру. Розвивалися і
удосконалювалися традиції українського народу в галузі архітектури, мистецтва,
народної творчості. Харківщина славилася розвитком різноманітних промислів
(гончарний, коцарський, кушнірський, шкіряний та інші). Великі досягнення були
здобуті в декоративно-прикладному мистецтві (художній розпис, вишивка,
килимарство, декоративне ткацтво, різьблення по дереву, металу, кості,
плетення, декоративна кераміка). У другій половині ХІХ століття пожвавився
процес вивчення трудових та культурних надбань і побуту українців. Саме в цей
час був створений Харківський міський художньо-промисловий і етнографічний
музей, експозиції та експонати якого відображали трудовий досвід українського
народу, матеріальну культуру, естетику його побуту. Це мало неперевершений
вплив на розвиток прогресивної педагогічної думки та соціокультурний рівень
мешканців міста.
Зазначені фактори поставили задачу підвищення освітнього рівня населення
Харківської губернії у досліджуваний період. Враховуючи соціально-економічні та
соціокультурні умови розвитку Харківської губернії, виникла гостра потреба в
досвідчених, кваліфікованих фахівцях, що вплинуло на перегляд системи освіти.
Все це сприяло виникненню нового навчального предмета „трудове навчання” в
загальноосвітніх закладах Харківської губернії.
Більшість навчальних закладів Харківської губернії були початковими і
розподілялися на світські (земські, міністерські, школи міської управи,
приватні) і церковні (церковноприходські, школи грамоти). Крім початкових, у
Харківській губернії діяли середні (прогімназії, гімназії і реальні училища)
навчальні заклади. Функції адміністративно-навчального керування ними
виконували центральні органи управління: Міністерство народної освіти,
Найсвятіший Синод, Міністерство фінансів, Міністерство шляхів зв'язку,
військове та інші відомства. Особливо велику роль відігравали два органи:
Міністерство народної освіти і Найсвятіший Синод, які мали свої апарати (див.
рис. 2.1.).
Земські школи
Міністерські
Міністерство освіти
Світські школи
Школи міської управи
Приватні
Школи грамоти
Найсвятіший
Синод
Церковні школи
Церковнопара-фіяльні
Рис. 2.1. Підпорядкування загальноосвітніх шкіл центральним органам управління.
Керівництво відзначалося суворою ієрархією, дріб'язковою регламентацією та
опікою всієї шкільної справи. Між різними органами управління не було
узгодженості: кожний з них діяв самостійно і намагався здійснювати свою
політику в галузі шкільної освіти. Спільне між ними полягало лише у тому, що
вони були апаратами царського уряду для насадження релігійної і монархічної
ідеології.
Стан освіти в Харківській губернії багато в чому визначався станом освіти у
дореволюційній Росії, загальний рівень якої напередодні реформи 1861 року як у
містах, так і в селах був низький. Представ
- Київ+380960830922