Розділ 2
КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СЕЛА
2. 1. Радянізація господарського сектору
Утвердженням сталінської тоталітарної системи в регіоні й радянізацією
господарського життя характеризувався перший етап – 1944–1947 рр. Складним та
суперечливим був процес повернення до мирного життя і відбудови господарства
західних областей України. Трирічна німецька окупація, завдані війною
руйнування ще більше ускладнили політичну та економічну ситуацію в регіоні. За
період німецького панування сільське господарство краю зазнало великих втрат.
Значну частину населення було вивезено до Німеччини, багато сіл повністю
спалено. У результаті затяжних піврічних боїв із лютого по жовтень 1944 р.
чимало селянських господарств та посівів було знищено.
За роки війни у семи західних областях України значно скоротилася кількість
селянських господарств. За нашими підрахунками, з 1941 р. по 1945 р. їх чи-
сельність зменшилась на 468962, в тому числі у Волинській області – із 177791
до 153712, у Ровенській – зі 194263 до 174126, у Тернопільській – з 298338 до
263413, у Львівській – із 181495 до 155184, у Дрогобицькій – зі 169197 до
150557, у Станіславській – з 235969 до 214091, у Чернівецькій – із 174001 до
156750 [11, арк. 2]. Значна частина населення змушена була проживати у
землянках, а вжиті військовими заходи не забезпечували своєчасного розмінування
посівних площ, що затримувало та унеможливлювало збір урожаю селянами [10, арк.
3].
Свідченням украй важкого стану сільського господарства після визволення є
відомості про забезпеченість селян тягловою силою. Наприкінці 1944 р. одна
тяглова одиниця припадала мало не на три селянські двори [451, с. 578].
Особливо критична ситуація склалася в гірських районах Станіславської,
Львівської та Чернівецької областей, де одна голова робочої худоби приходилась
на дев’ять-десять селянських дворів [425, с. 408]. У Чернівецькій області
забезпечення селянських дворів тягловою силою становило 21 %, причому половина
коней були хворими і не надавалися для роботи [322, арк. 1]. У Львівській
області до початку німецько-радянської війни нараховувалось 30 % безкінних
селянських господарств, а на 1 січня 1945 р. – 75 %. У 1944 р. у даній області,
у порівнянні з 1941 р., на 100 тисяч га зменшилась площа оброблених земель, в
якості робочої сили селяни часто використовували корів [19, арк. 10; 39, арк.
2]. Ситуація ускладнювалася прагненням відновлених райкомів КП(б)У мобілізувати
максимальну кількість тяглової сили для прифронтових потреб армії [188, арк.
1].
Великої розрухи внаслідок війни зазнала провідна галузь сільського господарства
Станіславської області – тваринництво. Поголів’я тварин на 1 жовтня 1944 р. у
порівнянні з 1941 р. в області зменшилося більш як у два рази. На момент
звільнення області від німецьких загарбників кількість робочих коней становила
68771 голову, або 54,8 %; великої рогатої худоби – 190964 голови, або 46,7 %;
овець і кіз – 62119 голів, або 37 %; свиней – 23436 голів, або 17 % [163, арк.
6].
Для проведення обліку збитків, заподіяних німецькою окупацією, в регіоні були
створені відповідні комісії, які негайно розпочали свою роботу [189, арк. 6;
69, арк. 1-3]. Втрати колгоспів Тернопільської області становили 1 мільярд 99
мільйонів 448 тисяч крб. Усі 673 довоєнні колгоспи були знищені. Загальна
вартість збитків 38 машинно-тракторних станцій області сягала 27 мільйонів 230
тисяч крб. [272, арк. 14]. Матеріальні збитки Дрогобицької області досягли 1
мільярда 850 мільйонів 774 тисячі крб.; із цієї суми 374 мільйони 854 тисячі
крб. припадало на структури Наркомзему [192, арк. 1-3].
Чимало проблем було пов’язано з розміщенням радянських військових частин, які
потребували, окрім продуктів харчування, ще й сіна для коней. Зрозуміло, що
весь тягар їх постачання та забезпечення ліг на плечі місцевого населення [267,
арк. 10]. У зв’язку з цим селяни часто зверталися до представників військового
командування з проханням убезпечити їх від свавілля. Так, у заяві селян
Старо-Самбірського району до командуючого четвертим Українським фронтом
генерал-полковника І. Петрова йшлося про те, що у них “було забрано, а не
мобілізовано, 41 коня, викошено 75 га посівів, викопано 35 га картоплі” [193,
арк. 1-2].
Західноукраїнське селянство, крім мобілізації людських і матеріальних ресурсів,
надало значну фінансову допомогу владі у розгромі нацистських військ. Лише
селяни Львівщини у 1944 р. внесли 20 мільйонів крб. у фонд Червоної армії і 12
мільйонів безпосередньо на формування танкової колони [212, арк. 19].
У роки війни село зазнало величезних людських втрат, які боляче вдарили по
господарству краю. Як бачимо з “пашпортів” перших сільськогосподарських
артілей, серйозною проблемою була нестача працездатного населення. Наприклад, у
господарстві “Червона зірка” села Устилуг Устилузького району Волинської
області налічувалося 39 осіб, серед яких 18 жінок, решту становили підлітки та
перестарілі; ім. Хрущова села Повурськ Маневичівського району – 350 осіб, із
них 116 жінок [115, арк. 9, 15, 24]. Отож, у повоєнному селі залишилися
переважно жінки, інваліди, перестарілі й діти.
Труднощі західноукраїнського села ускладнювалися масовими епідеміями серед
населення. На цей час припадав спалах захворювань на різні види тифу. Як
свідчать документи, смертність людей перевищувала народжуваність. Щоправда,
радянська влада вела боротьбу з цим лихом. На ліквідацію епідемій був
спрямований весь наявний медичний персонал, але його не вистачало. У цілому
смертність від епідемій лише у Чернівецькій області за перший повоєнний рік
склала 27341 особу [541, с. 173].
Ще точилися на території регіону бої з ворожи
- Київ+380960830922