РОЗДІЛ 2.
Матеріали та методи дослідження
Дослідження фармакокінетики рибофлавіну і 2-дезоксиглюкози в організмі
експериментальних тварин було проведено з використанням мічених по 14С-аналогів
досліджуваних сполук. У роботі використовувався 14С-рибофлавін з питомою
активністю 5,6 Сi/mol і 14С-2-дезоксиглюкоза з питомою активністю 2,5 Сi/mol
фірми Amersham (USA).
У ході науково-дослідної роботи також використовувалися: TRITON Х-100,
2,5-дифенилоксазол (ПОПОП), 1,4- біс-2-(5-феніл) оксазолилбензол (ППО) і рідкі
сцинтилляционные суміші фірми “Canberra-Packard”. Інші реактиви виробництва
фірми “Acros” марки ч.д.а. та о.с.ч.
Досліди були проведені на 30 кролях породи шиншилла обох статей масою 1,8-2,2
кг і 59 білих нелінійних мишах самцях масою 20-25 г. Експериментальні тварини
утримувалися на повноцінній лабораторній дієті при природному світловому циклі
[145]. Досліджувані водорозчинні сполуки вводили рибофлавін в ізотонічному
розчині NaCl, дезоксиглюкозу в 5% розчині глюкози. Були використані
внутрішньовенний, внутрішньоартеріальний і внутрішньом’язовий способи введення
речовин експериментальним тваринам.
2.1. Методи дослідження процесів фармакокінетики 14С – рибофлавіну і
14С-2-дезоксиглюкози в організмі експериментальних тварин
2.1.1.Методика проведення фармакокінетичного експерименту у кролів при введенні
їм досліджуваних сполук. В експерименті щодо вивчення фармакокінетики
рибофлавіну і 2-дезоксиглюкози були використані кролі породи шиншилла по 15
тварин у кожній групі відповідно. Кількість кролів у групі при одному способі
введення становила п'ять.
У кожної тварини одне око зберігалося як контрольне, другє піддавалося лужному
опіку за методикою Накамура [146], яка полягає в тому, що край третьої повіки
фіксується пінцетом і підтягується нагору й уперед. При цьому відбувається
розширення кон’юнктивального мішка, після чого в праве око закапувалося 2
краплі (0,1 мл) 10% розчину їдкого натру. При закапуванні палючої речовини
тварина укріплювалася на операційному столі так, щоб рогівка опікаємого ока
перебувала в горизонтальному положенні. При цьому луг, рівномірно розливаючись
по оку, однаково вражав як кон’юнктиву очного яблука, так і рогову оболонку.
Така методика нанесення опіку експериментальній тварині давала можливість
одержати важкий опік рівного ступеня у всіх досліджуваних тварин у всіх серіях
спостережень. Експозиція при опіку дорівнювала 10 секундам з наступним
промиванням кон’юнктивальної порожнини фізіологічним розчином. Таким чином, очі
досліджуваних тварин були розділені на дві експериментальні групи. Після
стандартного лужного опіку під тіопенталовим наркозом (наркоз здійснювався
введенням тіопенталу натрію в дозуванні 0,05 мг/кг) тваринам вводилися
14С-рибофлавін в обсязі 0,1 мл (2,5 млн. імп/хв на кг ваги тварин)
внутрішньоартеріально в сонну артерію (для цієї мети робили лінійний розріз
шкіри по серединній лінії шиї), внутрішньовенно (у стегнову вену) і
внутрішньом’язово (у стегновий м'яз). 14С - дезоксиглюкоза в розчині 5% глюкози
вводилася в центральну вену та в сонну артерію з боку опаленого ока в об’ємі
0,1 мл (1 млн. імп/хв на кг ваги тварин).
Забір вологи передньої камери ока здійснювався за допомогою інсулінового шприця
за методикою Сомова [147] пункційним проколом рогівки в ділянці лімба за
допомогою ультратонкої інсулінової голки з «дозатором». Добір камерної вологи
здійснювався з обох очей з інтервалом 10 хвилин перших чотирьох проб і на 100 й
120-й хвилинах. Паралельно відбиралася кров зі стегнової вени тварини протягом
2 годин з інтервалом в 10 хвилин з наступною через 2 години евтаназією тварин
повітряною емболією. Потім прводили енуклеацію і препарування опаленого та
здорового ока (під контролем бінокулярної лупи зі збільшенням в 4,5-10 разів,
за допомогою скальпеля виділяли очне яблуко й відокремлювали оболонки одну від
одної).
Визначення загальної радіоактивності здійснювали в наступних відділах ока:
рогівці, райдужці, кришталику, склистому тілі, війковому тілі з хоріоїдею і
сітківкою (одним блоком), у склері опалених та інтактних очей. З наважек
перерахованих вище структур готували гомогенати у фізіологічному розчині у
співвідношенні 1:5. Для визначення загальної радіоактивності у вимірювальні
флакони відбирали 0,3 мл гомогенату вищевказаних органів і додавали 15 мл
толуолу - спиртової сцинтиляційної рідини.
Вміст загального радіоактивного матеріалу в крові, волозі передньої камери
обпеченого і контрольного ока, визначався методом сцинтиляційної рідинної
фотометрії на приладі «Canberra-Paсkard ТRI-CARB 2700 TR» (CША).
2.1.2. Методика проведення фармакокінетичного експерименту у мишей при введенні
їм 14С-рибофлавіну. Дослідження проводили на 59 білих нелінійних мишах масою 20
- 25 г. Дослідним тваринам вводили внутрішньовенно (у хвостову вену) і
внутрішньом’язово (у стегновий м'яз) 14С-рибофлавін в об’ємі 0,1-0,2 мл з
розрахунку 2 млн імп/хв на експериментальну тварину.
Через 10; 30 хв; 1; 2; 6 та 24 год тварин декапітували й брали зразки органів і
тканин для визначення вмісту 14С-рибофлавіну в плазмі крові й інших органах.
Зразки крові розміщали в центрифужні пробірки, обмиті розчином антикоагулянту -
гепарину (500 IU/ml). Кров центрифугували протягом 10 хв при 2000 об/хв і весь
відібраний об’єм супернатанта (плазма) поміщали в сцинтиляційні флакони.
Визначення загальної радіоактивності здійснювали в наступних органах - мозок,
печінка, нирки, жирова, м'язова тканини, а також в тканинах ока.
Вміст загального радіоактивного матеріалу визначався методом сцинтиляційної
рідинної фотометрії на приладі «Canberra-Paсkard ТRI-CARB 2700 TR» (CША).
- Київ+380960830922