Українська шабля ХУІІ-ХУІІІ ст. як історичне джерело: витоки, типологія, виготовлення та поширення (за матеріалами музейних колекцій України).

Розділ 2. Ша­б­ля як об’­єкт вивчення
іс­то­ри­ч­ного зброєзнавства
2.1. По­ня­тій­ний апа­рат ро­бо­ти. Конс­тру­к­ція ша­б­лі та її
осо­б­ли­во­с­ті як рі­з­но­ви­ду хо­ло­д­ної збро­ї. Си­с­те­ма ви­мі­рів
ша­б­лі
Об­гру­н­ту­є­мо по­ня­тій­ний апарат, роз­ро­б­ле­ний автором спе­ці­а­ль­но
для да­ної ро­бо­ти, що спи­ра­єть­ся на су­час­ні на­у­ко­ві до­ся­г­нен­ня.
Це тим більш ак­ту­а­ль­но, оскі­ль­ки пи­тан­ня, по­в’я­за­ні із
те­р­мі­но­ло­гі­єю, у зброє­знав­с­т­ві тривалий час над­зви­чай­но го­с­т­ро
дис­ку­ту­ють­ся.
Пе­р­ші до­слі­д­ни­ки хо­ло­д­ної зброї дру­гої по­ло­ви­ни ХІХ ст.
при­ді­ля­ли ма­ло ува­ги пи­тан­ням ти­по­ло­гі­за­ції та те­р­мі­но­ло­гі­ї.
Від­бу­ва­в­ся про­цес пе­р­вин­но­го на­ко­пи­чен­ня ар­хе­о­ло­гі­ч­но­го
ма­те­рі­а­лу. Систематизували матеріал довільно. Так, у тлу­ма­ч­но­му
сло­в­ни­ку Во­ло­ди­ми­ра Да­ля меч оха­ра­к­те­ри­зовано як «хо­ло­д­ное
ру­ч­ное оружие древнихъ и среднихъ вhков, что нынh шпа­га, сабля, па­лашъ,
ша­ш­ка». Єди­ною ж осо­б­ли­вою озна­кою ме­ча вва­жа­єть­ся дво­ле­зо­вість
[82, с.845]. По­ді­б­на ха­ра­к­те­ри­с­ти­ка сві­д­чить про від­су­т­ність у
той час роз­ро­б­ле­них кла­си­фі­ка­цій­них кри­те­рі­їв. Окремі вчені все ж
ро­би­ли спро­би си­с­те­ма­ти­за­ції ма­те­рі­а­лу, що досліджувався. Так,
П.фон Ві­н­к­лер, опи­су­ю­чи ан­ти­чні бро­н­зо­ві ме­чі, роз­бив всі
зна­хі­д­ки на п’ять ти­пів. В цій системі від­су­т­ня спі­ль­на
кла­си­фі­ка­цій­на озна­ка, за якою мо­ж­на по­бу­ду­ва­ти ти­по­ло­гі­ч­ний
ряд: пе­р­ші два ти­пи вче­ний виділяє за певним спо­со­бом крі­п­лен­ня
ру­кі­в’я до кли­н­ка, на­сту­п­ний – за формою ле­за, а два остан­ніх ти­пи
визначає за характер­ни­ми фо­р­ма­ми вер­хі­в’я [65, c. 42-43].
В 1886 р. Д.О­.­К­ле­менц опу­б­лі­ку­вав ар­хе­о­ло­гі­ч­ні ма­те­рі­а­ли
Мі­ну­сін­сь­ко­го му­зею, се­ред яких багато предметів озбро­єння. Йо­го
си­с­те­ма­ти­за­ція зво­ди­лась до трьох ти­пів: ша­б­лі та шпа­ги, ві­с­т­ря
спи­сів та стріл, ко­ль­чу­ги та ла­ти. Ці­л­ком оче­ви­д­но, що по­ді­б­ні
си­с­те­ми не від­по­ві­да­ють су­час­ним на­у­ко­вим но­р­мам та уяв­лен­ням
про ти­по­ло­гі­ч­ний ана­ліз.
Су­час­не зброє­знав­с­т­во пред­ста­в­ле­не спе­ці­а­ль­ною іс­то­ри­ч­ною,
тех­ні­ч­ною, та ар­хе­о­ло­гі­ч­ною га­лу­зя­ми. За час сво­го іс­ну­ван­ня
жо­д­на з них не ви­ро­би­ла за­га­ль­но при­йн­я­тої уні­вер­са­ль­ної
кла­си­фі­ка­ції хо­ло­д­ної зброї що цілком за­до­во­ль­ня­ла б на­віть
вну­т­рі­шні по­тре­би са­мих цих га­лу­зей, хо­ча спро­би ство­ри­ти та­ку
кла­си­фі­ка­цію пе­рі­оди­ч­но і ро­б­лять­ся [188, c. 522-545]. Як пра­ви­ло,
ко­жен до­слі­д­ник викорис­то­вує кла­си­фі­ка­цій­ну схе­му, що від­по­ві­дає
по­ста­в­ле­ним за­вдан­ням. Що­до ство­рен­ня уні­вер­са­ль­ної си­с­те­ми,
спіль­ної для всіх на­пря­мів зброє­знав­с­т­ва або ще бі­ль­ше – для всіх
ві­до­мих рі­з­но­ви­дів зброї, то на­вряд чи це до­ці­ль­но, оскі­ль­ки в
ко­жному на­прямку зброє­знав­с­т­ва вирішуються свої спе­ци­фі­ч­ні за­вдан­ня
і віддається перевага різним ме­то­да­м до­слі­джен­ня. У тех­ні­ч­но­му
зброє­знав­с­т­ві ве­ли­ку ува­гу зви­чай­но при­ді­ля­ють пи­тан­ням
за­га­ль­ної кла­си­фі­ка­ції рі­з­но­ви­дів зброї та фо­р­ма­ль­ним
о­зна­чен­ням окре­мих її ви­дів. Іс­ну­ють за­га­ль­но ви­зна­ні сло­в­ни­ки
зброї, яки­ми ча­с­то по­слу­го­ву­ють­ся у зброє­зна­в­чих до­слі­джен­нях.
Для ар­хе­о­ло­гі­ч­но­го зброє­знав­с­т­ва, зброя – це зна­хі­д­ки польо­вих
до­слі­джень та, в пе­р­шу чер­гу, ат­ри­бут по­хо­вань. Її ана­ліз дає
можливість іде­н­ти­фі­ку­ва­ти і да­ту­ва­ти по­хо­ван­ня. Методи ви­вчен­ня
зброї в ар­хе­о­ло­гії мають свою спе­ци­фі­ку, про­те, частіше,
за­сто­со­ву­ють спі­ль­ні для дослідження всіх ар­хе­о­ло­гі­ч­них
ар­те­фа­к­тів ти­по­ло­гі­ч­ний ана­ліз, кла­си­фі­ка­цію та се­рі­а­ці­ю.
Згі­д­но з ар­хе­о­ло­гі­ч­ним сло­в­ни­ком У.­Б­рея і Т.Тра­м­па,
ти­по­ло­гі­єю на­зи­ва­єть­ся ви­вчен­ня та си­с­те­ма­ти­за­ція фо­р­ми
ар­те­фа­к­тів. Са­ме за­вдя­ки їй можливо ви­рі­шити ха­ра­к­те­р­ні
за­вдан­ня кла­си­фі­ка­ції та се­рі­а­ції [61, c.245]. Зна­ч­но ме­н­ше ува­ги
ар­хе­о­ло­гі­ч­не зброє­знав­с­т­во при­ді­ляє проблемам озна­чень окре­мих
рі­з­но­ви­дів зброї. Тут спо­сте­рі­га­ють­ся зна­ч­ні роз­бі­ж­но­с­ті, а
іно­ді – по­вне іг­но­ру­ван­ня пи­тань, по­в’я­за­них з те­р­мі­но­ло­гі­єю
[89, c.118]. Для ар­хе­о­ло­гів-­зб­ро­є­з­на­в­ців най­більш до­ці­ль­ни­ми є
зву­же­ні слу­ж­бо­ві ти­по­ло­гі­ч­ні схе­ми, де роз­гля­да­ються тільки
пе­в­ні рі­з­но­ви­ди хо­ло­д­ної збро­ї. Та­кі си­с­те­ми є
за­га­ль­но­ви­зна­ни­ми, їх ши­ро­ко ви­ко­ри­с­то­ву­ють до­слі­д­ни­ки в
усьо­му сві­ті (див., наприклад, [244]).
Ін­ша си­ту­а­ція скла­ла­ся навколо еле­ме­н­т­ної понятійної ба­зи
зброє­знав­с­т­ва (еле­ме­н­та­р­них зброє­зна­в­чих те­р­мі­нів). Грун­то­вні
си­с­те­ма­ти­ч­ні пра­ці з озна­че­ної те­ма­ти­ки, на жаль, від­су­т­ні. При
необхідності, дослідники, як правило, са­мі формулю­ють визначення та
об­гру­н­то­ву­ють свій власний ба­зо­вий те­р­мі­но­ло­гі­ч­ний апа­рат.
По­ді­б­на си­ту­а­ція має мі­с­це і в ар­хе­о­ло­гі­ч­но­му
зброє­знав­с­т­ві.
Роз­ро­б­ки спе­ци­фі­ч­ної те­р­мі­но­ло­гії для по­треб зброє­знав­с­т­ва як
спе­ці­а­ль­ної іс­то­ри­ч­ної ди­с­ци­п­лі­ни, на жаль, від­су­т­ні. Крім
того, у процесі роботи сти­ка­є­мо­ся з відсутністю саме укра­ї­н­сь­ких
іс­то­ри­ко-­зб­ро­є­з­на­в­чих те­р­мі­нів. Окре­мі спро­би ство­ри­ти та­ку
те­р­мі­но­ло­гію ро­би­ли­ся, про­те вони мало при­да­т­ні для наших
на­у­ко­вих за­вдань [