Довічне позбавлення волі як вид кримінального покарання

РОЗДІЛ 2
ПРАВОВА ПРИРОДА ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
2.1. Довічне позбавлення волі як вид кримінального покарання
Перед тим, як визначити сутність довічного позбавлення волі як елементу
інституту покарання у кримінальному праві, доцільно охарактеризувати соціальну
цінність інституту кримінального покарання взагалі. Це дасть змогу певним чином
з’ясувати загальні принципи, ознаки, завдання та мету довічного позбавлення
волі.
Так, серед великої кількості заходів кримінально-правового реагування за скоєні
злочини традиційним являється покарання. Зміст покарання залежить від того, в
межах якої суспільно-економічної формації воно існує, а саме яка ідеологія, які
соціальні, політичні, моральні погляди панують в суспільстві. Види і система
покарань є відображенням пануючих в суспільстві поглядів на заходи боротьби зі
злочинністю. Звідси система покарань складається і формулюється в законі у
відповідності з пануючими поглядами на цю протидію та відображає результати
розвитку суспільства, відповідає визначеним етапам цього розвитку.
Обов’язковою умовою для всебічного дослідження поняття покарання, тобто вірного
його розуміння є дослідження історичних аспектів розвитку цього інституту.
Першим і головним засобом в боротьбі зі злочинністю в умовах експлуататорських
формацій завжди було кримінальне покарання. Історія дає нам багато прикладів
еволюції покарання, яка залежала головним чином від зміни суспільного ладу, а у
відповідності з цим – від змін в етиці, ідеології, виборі засобів боротьби зі
злочинністю.
Питання філософської концепції покарання й пріоритетність деяких з них упродовж
усієї історії людства було найбільш дискусійним. За даними М.І. Бажанова,
наприкінці ХІХ ст. нараховувалося 24 самостійні філософські системи та понад
100 юридичних концепцій, присвячених цілям покарання, а нині їх кількість
значно зросла [83 Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. –
Днепропетровск: Пороги, 1992. – С. 134.
]. Не вдаючись до аналізу всіх концепцій покарання, зупинимося на розгляді лише
трьох із них, що мають найбільш загальний характер і є, по суті, первинним
будівельним матеріалом для конструювання багатьох інших концепцій, а на їх
підставі – множини різноманітних теорій покарання. Цей підхід до виявлення
загальних філософських концепцій покарання збігається з відповідним підходом
професорів Нотінгемського університету Філіппа Біна, Давида Марша, Стюарта
Макферсона, Джона Сміта [84 Фролова О.Г. Злочинність і система кримінальних
покарань (соціальні, правові і кримінологічні проблеми й шляхи їх вирішення за
допомогою логіко-математичних методів): Навчальний посібник. - Київ.: АртЕк,
1997. – С.106.
] і зовсім не виключає існування інших підходів [85 Полубинская С.В. Цели
уголовного наказания / Отв. ред. И.И. Карпец: АН СССР. Ин-т государства и права
- М.: Наука, – 1990. – С.34-37; Курс советской криминологии / [Под ред. В.Н.
Кудрявцева и др.] – М.: Юрид. лит., 1985. – . – 22 см. – С. 49-90;
Криминология: [Учебник для вузов по спец. “Правоведение”. Отв. ред. Звирбуль
В.К.] Звирбуль В.К., Клочков В.В., Кузнецова Н.Ф. и др. – М.: Юрид. лит., 1979.
– С. 173-189.
].
Перша з виділених загально-філософських концепцій покарання, прихильниками якої
були І. Кант і Бредлі, розглядає покарання як відплату. Згідно з другою,
розробниками якої були І. Бентам і Ч. Беккаріа, покарання є деяким контролюючим
засобом, ця концепція відома в літературі під назвою концепції залякування або
концепції попередження. І, нарешті, остання, третя, концепція покарання
розглядає його як засіб, здатний викликати якусь форму морального,
психофізіологічного чи соціального відродження, це концепція виправлення чи
перевиховування.
Звичайно, зараз “у чистому виді” загальні концепції покарання практично не
існують. Вони модифіковані, вдосконалені, комбіновані. Але вивчення
“походження”, змісту, недоліків цих концепцій необхідне для кращого розуміння
глибинних соціальних, правових і кримінологічних витоків сучасних концепцій
покарання та їх реалізації у кримінальній політиці держав, їх законодавстві, а
також для того, щоб зробити таке розуміння активним, спрямованим на подальший
розвиток законодавства, правоохоронної практики, підвищення їх ефективності в
боротьбі зі злочинністю.
Кримінальне покарання – одна з найбільш складних проблем в кримінально-правовій
науці. Невипадково теорія кримінального права завжди приділяла серйозну увагу
визначенню природи кримінального покарання, поняття покарання, системі і видам
покарання, призначенню покарання та його ефективності.
У повсякденному розумінні покарання – це вплив на людину за її протиправну чи
аморальну поведінку. Прийнято вважати, що коли людина порушила норму моралі, то
вона підлягає моральному засудженню, а отже, і моральному покаранню. Якщо вона
скоїла правопорушення, то повинна пережити визначені небажані для неї наслідки,
характер яких залежить від того, яке правопорушення вона скоїла. Все це є не
чим іншим, як покаранням. В силу цього покарання розглядається як засіб
юридичної відповідальності, розділяючи його на такі види, як кримінальне,
адміністративне, дисциплінарне, цивільно-правове покарання. Тобто покарання
може бути різноманітного характеру і випливати з різних за ступенями
шкідливості вчинків людей.
Найсуворішим за ступенем свого впливу, за змістом і характером є кримінальне
покарання. Воно являє собою наслідок за скоєння найбільш небезпечного виду
антисуспільної поведінки – злочину і тому містить в собі більш значні
обмеження, які повинна зазнати особа, що його скоїла. Покарання виступає як
наслідок злочину. Тому кримінальний закон не лише визначає, які
суспіль