РОЗДІЛ 2
ПЕРШІ ГЕОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ НА СЛОБОЖАНЩИНІ
У ХVIІ - XVIII ст.
2.1. Географічне вивчення території Слобідської України вченими Російської імперії і Речі Посполитої
Відомо, що зачатки географічних уявлень у вигляді конкретних знань про навколишні місцевості були вже у первісних народів задовго до виникнення науки, як такої. Географічні знання входили до загальної натурфілософської системи античної науки. Географія сприймалася, як особливий предмет і отримала свою назву.
Протягом всього середньовіччя географи накопичували різні відомості. Накопичення матеріалу йшло в рамках єдиної географії - описувалась природа, господарство і економіка. Зауважимо, що й природничі описи в цей час також не ділилися на компоненти (рельєф, вода, клімат, рослинність).
Перш ніж говорити про розвиток географічних знань в Харківському регіоні і про географічне вивчення цього регіону, треба згадати, що у першій половині ХVII ст. Лівобережне Подніпров'я (від Дніпра до середніх течій рік Сули, Псла, Ворскли, Орелі, а також Муравського шляху на сході і басейну Cамари на півдні), належало до складу Київського воєводства і, зокрема, Речі Посполитій (за Поляновським мирним договором 1634 р., до цієї території приєдналася Чернігово-Сіверщина, яка з початку ХVI ст. належала Російській державі), однак в тогочасній літературі і документальних джерелах мало назву "московського берега" чи "московської сторони". Тому очевидно, що поняття "московський берег", "московська сторона" стосовно території лівобережної території Київського воєводства в ті часи мало не політико - адміністративне, а територіальне значення. Йшлося не про адміністративну належність регіону, а про його перебування у сфері впливу Російської держави. З півночі і зі сходу лівобережну смугу Київського воєводства завширшки у 100-200 км оточувала підвладна їй територія, що тяглася далеко на південь уздовж важливих стратегічних артерій: Муравського, Ізюмського, Кальміуського шляхів, а також басейну Сіверського Донця. Про усталення традиції іменування всього Лівобережжя "московським" не лише в тогочасній літературі, але й у документальних джерелах, зокрема в офіційному російському діловодстві першої третини ХVII ст. свідчить "Книга Большому чертежу"[135, с.107-108].
"Книга Большому чертежу" була першою словесною географічною картою Росії і території так званого "поля". Частиною "поля" була і теперішня Харківщина. Щоб мати уявлення, яким чином було складено географічний опис "Книги Большому чертежу", наведемо невеликий фрагмент:
"А с Нагаискои стороны, ниже Хотомли, пала в Донец речка Гнилица от Хотомли версты с 4.
А ниже Гнилицы, с версту, с Ногайской стороны, пала в Донец речка Бурлучек.
А ниже Бурлучека, с версту, с Ногайской стороны, пала в Донец речка Бурлук от Изюмской дороги.
А ниже Бурлука, с Ногайской стороны, пал в Донец колодезь Каганскои, а чрез ево лежит дорога в Новои Царев город, от Бурлука верст с 10.
А на Крымской стороне, ниже Салтановского колодезя верст с пол-30, городище Кодковское, а Накаток тоже.
А ниже Кодковского городища, верст с 5, городище Гумнинья, а ниже Гумнинья, на Донцы, Каганскои перевоз, от Гумнинья верст з 5.
А ниже Гумнинья, выше перевозу с версту, || пала в Донец речка Бабка.
А ниже Бабки, с версту, пала в Донец речка Тетлега.
А ниже Те[т]леги на Донцу Чюгуево городище, а от Тетлеги версты с 4. А ниже Чюгуева городища Студенок колодезь, от городища версты с 3.
А ниже Студенька колодезя река Уды, от Студенка с версту, а на усть Уд Кабаново городище по левои стороне, от устья версты з 2.
А вверх по Удам, с левые стороны, Хорошево городище, от устья верст з 20.
А по правой стороне вверх по Удам, пала в Уды речка Жирогань, от устья верст з 10.
А по левой стороне вверх по Удам, выше Хорошего городища, Донецкое городище, от Хорошего верст с 5.
А выше Донецкого городища, с правой стороны, впала в Уды речка Харькова, от городища с версту; а в Харькову пала речка Лопина.
А ниже Кабакова городища, с Крымской стороны, вниз во Донцу Мухначово городище, от Кабакова верст с 5" [135, с.71].
Наведений фрагмент "Книги Большому чертежу" дозволяє нам вважати це першеджерело також першою словесною географічною картою території Харківщини.
Як ми бачимо з "Книги Большому чертежу" опис території "поля" було зроблено вздовж Муравського, Ізюмського і Кальміуського шляхів. Ці шляхи проходили водорозділами річок басейну Дону і Дніпра. Водорозділи були дорогами або шляхами, якими кримські татари здійснювали свої річні набіги аж до центру російської держави.
Головним шляхом їхнього вторгнення був Муравський шлях. Він йшов від кримського перешийку, або Перекопу, на північ по водорозділу Дніпра і Дону, а потім по водорозділу Оки і Дону і закінчувався біля Тули. Від Муравського шляху у вигляді гілок відокремлювався Ізюмський шлях, який пересікав Донець недалеко від гирла річки Ізюмки, йшов далі по водорозділу Донця і Оскола, і минуючи Донець, знову об'єднувався з Муравським шляхом. З цим же шляхом північніше, у верхів'ях річки "Быстрой Сосны", об'єднувався Кальміуський шлях. Він йшов від р. Кальміуса через Донець, вище гирла Айдару, а потім по водорозділу Оскола і Дона.
Таким чином, перші географічні дослідження краю здійснювалися Московською державою, яка оберігаючи і посуваючи свої кордони на південь, уважно вивчала прикордонну територію на півдні, створюючи вздовж неї суцільну лінію укріплень-засік. Перед початком будівництва складали креслення та описи місцевості.
В цей же час відбувалося активне заселення краю. Виникло багато нових поселень, в тому числі всі міста Харківської губернії, а також велика кількість слобод. Міста і селища, які знаходилися за межами Білгородської лінії часто піддавалися татарським набігам. В результаті швидкого заселення Слобідської України - таку назву отримала територія на південь від Білгородської лінії - з'явилася необхідність в побудові нової укріпл
- Київ+380960830922