РОЗДІЛ 2
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСУДНОСТІ
2.1. Формула та критерії осудності
Визначивши поняття осудності, дослідивши історію виникнення та розвитку інституту осудності в кримінальному праві, необхідно зупинитися на критеріях, які характеризують дане поняття, і визначити формулу осудності.
Конкретизація і розробка критеріїв осудності має велике значення для вдосконалення законодавства і застосування даної норми на практиці.
Під критерієм (від грец. kriterion - засіб для судження) розуміється ознака, на підставі якої проводиться оцінка, визначення або класифікація чого-небудь; мірило оцінки [131, с. 654].
Аналіз ознак і критеріїв осудності, як поняття, так і правового інституту, має важливе значення для з'ясування змісту осудності і розкриття її юридичної природи.
Осудність в кримінальному праві є однією із основних ознак суб'єкта злочину. Вона вказує на здатність особи бути винною та відповідальною за своє суспільно небезпечне діяння, але не є характеристикою цього діяння і відношення (умисного чи необережного) до нього суб'єкта. В той же час осудність - один з соціально-психологічних показників особистості злочинця, його "свободи волі", оскільки осудність (хоча і не повністю) відображає інтелектуальні та вольові здібності людини (соціально-психологічну сторону особистості злочинця) [86, с. 37].
Законодавець, прийнявши Кримінальний кодекс, в ч. 1 ст. 19 "Осудність" закріпив, що "... осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними" [55, с. 9]. Дане формулювання в стислому вигляді характеризує здатність особи бути відповідальною у разі вчинення злочину і дає визначення в "вузькому значенні".
Не можна не погодитися з З. А. Астеміровим, який вважає, що визначення поняття осудності формулою "здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними" недостатньо повно розкриває його зміст, є загальним і неконкретним і не відображає "соціально-психологічного значення осудності", її особливості як властивості суб'єкта кримінальної відповідальності [6, с. 25].
Сконструйована таким чином в законі формула вказує лише на певний стан особи під час вчинення злочину. Визначаючи осудність в "широкому значенні", необхідно вказати, що осудність виступає необхідною умовою наявності суб'єкта злочину та його можливості зазнавати заходів кримінально-правового впливу, а також передумовою вини в діянні суб'єкта злочину.
Осудність припускає певний рівень психічної і соціальної зрілості особистості відносно конкретного передбаченого законом діяння [31, с. 79].
Закріплене в законі поняття осудності припускає наявність нерозривної сукупності двох здібностей:
1) здібності усвідомлювати свої дії (бездіяльність);
2) здібності керувати ними.
Такі здібності особи є результатом психофізіологічного і соціального розвитку людини [86, с. 60].
Осудна особа здатна усвідомлювати свої дії і поведінку, приводити їх у відповідність з ситуацією, що склалася об'єктивно.
В процесі формування та розвитку кримінально-правової науки проблема формулювання ознак та критеріїв осудності вирішувалася по-різному. Як відомо, більшістю вчених була прийнята "змішана формула" осудності, викладена вище, яка поєднує в собі два критерії, які отримали назву юридичного та медичного.
В. С. Трахтеров, визначаючи зміст ознак осудності, запропонував використовувати для характеристики осудності два юридичних (психологічних) критерії: "інтелектуальний" та "вольовий", які визначаються на підставі тлумачення слів "не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними", що містяться у формулі неосудності [149, с. 6]. Таким чином, на його думку, осудність визначатиметься на підставі лише одного критерію - юридичного, в якому міститимуться два самостійних: інтелектуальний та вольовий.
Побудова формули осудності за допомогою лише юридичного критерію пропонується також С. І. Тихенко. Він наполягає, що для судді керівним критерієм для вирішення того, чи є даний суб'єкт осудним або неосудним, є "доцільність застосування того або іншого роду впливу для спеціального і загального попередження злочинів, і більше нічого" [147, с. 95]. Він також приводить певні твердження для доказу цього: такий критерій, по-перше, є узгодженим з поняттям вини; по-друге, є "мостом" для взаємного розуміння експертів-психіатрів і суддів, юристів і не юристів; по-третє, питання про те, чи належить визнати даного суб'єкта осудним або неосудним, залежить від ступеня розвитку медицини і від того, які заходи може через економічні умови фактично здійснювати в даний момент держава, і від того, на що звертається в даний момент особлива увага - на загальне або на спеціальне попередження злочинів і т. ін.; в четверте, принцип доцільності застосування міри впливу є одним із загальних принципів права [147, с. 95-97]. Проте даний критерій він припускав застосовувати тільки відносно окремого випадку осудності - відповідальності неповнолітніх. Поняття осудності та неосудності такий критерій повинен визначати лише спільно з критерієм медичним.
І. М. Фарбер, розглядаючи критерій доцільності, запропонований С. І. Тихенко, вважає, що особа правопорушника повинна розглядатися з погляду її соціабельності [183, с. 291].
М. М. Паше-Озерський вважав необхідним побудову в кримінальному праві формули осудності, що складається "з двох елементів": а) психічна нормальність - медичний критерій і б) доцільність застосування того або іншого роду впливу для мети загального і спеціального попередження - юридичний критерій. Вказані критерії відображали б динаміку осудності, її мінливість [147, с. 5-6].
Пропоновані два критерії осудності з явною недостатністю характеризують дане поняття, тому в теорії кримінального права пропонується доповнення та зміна існуючої норми або розширення її структури.
На обґрунтовану необхідність розширення формули осудності вказує В. М. Трубников, який пропонує норму про осудність викласти у наступній