РОЗДІЛ 2
АРХЕТИПНІ МОДЕЛІ ВЕЛИКОЇ ПРОЗИ
ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ
2.1. Вираження індивідуальної міфології в структурі основного конфлікту повістей Ольги Кобилянської
2.1.1. Cвідомість і несвідоме у творчому процесі
Літературні тексти Ольги Кобилянської є показовим явищем, коли їх розуміти як символічне втілення психічного становлення авторки, зміщуючи акцент із закладених у них свідомих ідейних змістів на неусвідомлені структурні особливості їхньої будови. "Символом, - пише О. Шпенглер, - є сама людина, як окрема особистість і як сукупність, не лише своєю теперішньою тілесністю, через яку вона є частиною світової картини природи та сфери причинного - як людина, як сімейство, народ, раса, - але також всією сукупністю свого душевного життя, оскільки останнє саме себе у світовій картині історії усвідомлює як долю, як становлення, або може переживатися як доля, як становлення "інших" [214, с. 240]. Провідне значення у ході літературної творчості має образ - інтуїтивне бачення певної події, людини. Проте той образ, що виникає в уяві письменника, необхідно перекласти дискурсивною мовою - раціоналізувати, розтлумачити мовою актуальної для автора культури, розширити первинне інтуїтивне бачення новими образами, подіями, думками з приводу цих з'яв у свідомості автора. "Індивід неповторний як біологічна і психологічна особа, але він народжується у вже готовий світ. Таким чином, дитина вже належить своєму соціуму, своїй епосі і культурі. Особистості, що розвивається, належить жити у відповідності з явними і неявними моделями і зразками, прийнятими у даній культурі" [206, с. 86]. Переклад мовою культури - то завжди замикання, обмеження: з одного боку, обсягом культурних досягнень своєї епохи, а з іншого - власним життєвим досвідом, освітою і, що особливо важливо для нас, несвідомими, репресованими прагненнями й бажаннями.
Така раціоналізація досить прозоро проступає уже в найраніших письменницьких спробах Ольги Кобилянської - у німецькомовних повістях "Гортенза, або нарис життя однієї дівчини" (1880), "Доля чи воля?" (1883) та "Картина з життя Буковини" (1885)4. Події, що розгортаються в її творах, мають два плани розвитку: зовнішній, мотивований свідомістю письменниці, психологічно, соціально, політично; інший - внутрішній, тобто такий, що виявляє і задовольняє прагнення і потреби несвідомого.
Так, проблема кохання і шлюбу в ранніх повістях Ольги Кобилянської постає як рівноцінне Гамлетовому "бути чи не бути?". З одного боку, шлюб був тим соціальним інститутом, який надавав жінці значимого статусу, забезпечував визнання, а з іншого - він передбачає жертву - зречення духовного життя на користь механічних щоденних обов'язків. Нарцисичне переважання в особистості Ольги Кобилянської Я-лібідо над лібідо об'єкта, яке сформувалося ще в ранньому дитинстві й закріпилося в подальшому житті, давалося взнаки. Зізнатися собі у нарцисизмі О. Кобилянська не могла, то було надто несумісним з її ідеалом служіння іншим і прагненням "віддати жінкам" (принаймні здавалося несумісним). Відчуваючи страх перед станом закоханості й шлюбом, юна письменниця намагалася раціоналізувати його певними соціально-сприйнятливими причинами (для інших) і знайти причини його поза своєю особистістю, у зовнішніх обставинах (це вже для себе), що їй вдається зробити вже у трьох перших повістях.
У повісті "Гортенза...", наприклад, зовнішній розвиток подій спрямований на пояснення свого страху перед шлюбом великою випадковістю і рідкістю подружнього щастя для дівчат без маєтку й гарної зовнішності, навіть якщо вони розумні й талановиті. Внутрішній план зображуваних подій спрямований на заспокоєння стривоженого нарцисизму через компромісний варіант - шлюб з людиною, котра є втіленням ідеалів. Цей компроміс виявився невдалою спробою розв'язати внутрішню глибинно-психологічну проблему, оскільки він заново постає в наступній повісті.
Зовнішній план наступної повісті складає думка про те, що "доля людини - це її воля". Томащук Н.О. про цю повість писав: "Якщо в "Гортензі" О. Кобилянська більше фіксувала безпосередні враження й емоції героїні, викликані зіткненням з оточенням (здебільшого любовнi), то у "Долі чи волі" вона намагається "розкрити свої думки" [184, с. 13]. Головна героїня повісті Ядвіга - лікарка за професією. Ядвіга не чекає допомоги із зовнішнього світу, не сподівається на порятунок, а в усьому покладається на власні сили. Героїня не визнає жодного варіанту взаємин чоловіка і жінки, поданих у творі: ані історії Айхена з Ірмою, ані Генріха Шварца з Луцією. Вона формулює власне бачення подружнього життя: "Як гарно дивитися на домашнє вогнище, де панує любов і згода, взаємне порозуміння і повага. Де чоловік не вважає свою дружину тільки як економку, пробач мені на слові, - як розплідник, але за людину, що не стоїть нижче за нього, хіба що фізично" [Цит. за 185, с. 125]. Внутрішній план зображення оповідання, на наш погляд, спрямований на заспокоєння нарцисизму, розтривоженого можливою недосконалістю образу Я, пов'язаною з нереалізованістю героїні (імовірно, проекції авторської особистості) в сімейному житті.
Стривоженість і неспокій у душі героїні виявляється в епізоді, який описує настрій героїні під час вінчання Генріха з Люцією. Ядвіга була в осінньому саду, і її охопив невимовний смуток та жаль за своєю долею. Осіннє листя, яке жене вітер і б'є ним об стовбури дерев, нагадало її саму, одну-однісіньку і таку нещасливу. Особистість героїні ще не стала свідомою у конструктивному розумінні цього слова. Заперечуючи будь-які стосунки із чоловіками й аргументуючи це ідеями жіночої емансипації, вона не може віднайти спокій і внутрішню рівновагу. Рішення приймається на інтелектуальному рівні, але емоційно не осягається. Ядвіга намагається створити самодостатній і незалежний образ Я у своїй свідомості, а коли її реальні вчинки не збігаються із ідеалами, вона подумки відчужується від них - відгороджується від них зневагою. Її бажання не роблять її вільною, бо вона до кінця не зізнається