РОЗДІЛ 2
ОБ'ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ВТЯГНЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ У ЗЛОЧИННУ АБО ІНШУ АНТИГРОМАДСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ
2.1. Об'єкт злочину
Будь-яке злочинне діяння тому й є забороненим кримінальним законом, що воно завдає чи може завдати шкоди в реальній дійсності тим чи іншим категоріям дійсності. Ті категорії дійсності, на які вчиняється злочинне посягання, в кримінально-правовій науці мають назву об'єкта злочину, тому питання про об'єкт злочину є одним з найважливіших в будь-якому науковому дослідженні. Традиційно це основне питання для вітчизняного дослідника, але це питання традиційно залишається і найбільш дискусійним в кримінально-правовій науці.
Ні в кого з дослідників не викликає сумніву теза про те, що об'єкт злочину - це те, на що посягає злочинне діяння, чому воно завдає чи може завдати шкоди. Питання ж про те, чому саме воно завдає чи може завдати шкоди, є одним з найбільш спірних в науці і, безперечно, не може бути залишено без уваги при розгляді об'єкта втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність.
В цей час у кримінально-правовій науці існує дві основні діаметрально протилежні концепції стосовно об'єкта злочину, а саме: концепція, відповідно до якої об'єктом всіх злочинів є сукупність суспільних відносин, і концепція, яка заперечує першу, стверджуючи, що суспільні відносини, які є за своєю суттю абстрактною категорією, не можуть виступати як реальні об'єкти конкретних злочинів.
Перша концепція була безроздільно пануючою в радянський період і в наш час має достатньо прибічників [66, 67, 68, 69, 70, 71, 72, 73, 74, 75].
Прибічники іншої концепції, будучи одностайними в тому, що суспільні відносини не можуть бути об'єктом злочинів, розбігаються у погляді на те, що ж саме є об'єктом злочину. Вивчення позицій цих вчених дозволяє дійти висновку, що думки прибічників цієї концепції можна поділити на три наукових напрями. Вперше такий поділ цієї концепції на наукові напрямки здійснив М.В. Семикін [57, с. 74-80], з чим слід погодитись.
Представники першого напрямку вважають, що об'єктом злочинів є блага і цінності, що охороняються кримінальним правом. Найбільш видатним представником цього напрямку є С.Б. Гавриш, котрий вперше в українській науці піддав різкій критиці першу концепцію. На його думку, з позиції теорії об'єкта як суспільних відносин виходить, що кримінальне право нібито "охороняє не матеріальні цінності й блага, життя, здоров'я, природне середовище тощо, а, навпаки, певну форму їх прояву, ті чи інші зав'язки між суб'єктами відносин", тоді як в дійсності таким охоронюваним об'єктом є "правове благо" як "визначена цінність" [76, с. 28, 64, 65].
Визнання в якості об'єкта злочину не суспільних відносин, а охоронюваних законом благ й цінностей, проти яких спрямоване злочинне діяння та яким воно завдає або може завдати шкоду, мають місце у підручниках із Загальної частини кримінального права, підготовлених київськими вченими [77, с. 123-132], вченими Московського університету [78, с. 207-210], а також у низці видань вчених Національного університету внутрішніх справ МВС України [79, с. 71; 80, с. 40-41].
По суті тієї ж позиції додержується й А.В. Наумов, проте виявляє певну непослідовність. Так, у виданому ним Курсі лекцій із Загальної частини кримінального права, будучи взагалі прибічником позиції, що об'єкт злочину - "це ті інтереси (блага), яким завдається або може бути завдана шкода в результаті злочинного посягання", в той же час зазначає, що "в багатьох випадках трактування об'єкту злочину як певних суспільних відносин є цілком справедливим, наприклад, у випадках визнання об'єктом злочину майнових відносин.... однак у низці випадків теорія об'єкта злочину як суспільних відносин "не спрацьовує". Особливо це стосується злочинів проти особистості, і в першу чергу, вбивства" [81. с. 146, 157, 159]. Така позиція була піддана критиці як непослідовна в рецензії на цей Курс лекцій, підготовленій М.І. Пановим, В.І. Борисовим, В.П. Ємельяновим [82. с. 216]. І хоча автори рецензії дотримуються діаметрально протилежної позиції стосовно об'єкта злочину, але ця непослідовність А.В. Наумова їх поєднала у поглядах.
Другий напрямок розглядуваної концепції найбільш чітко і послідовно представлений у працях Г.П. Новоселова. Критикуючи концепцію об'єкта як суспільних відносин і ґрунтуючись на тому, що від злочину завжди страждають люди, він робить висновок, що об'єктом кожного злочину є люди - індивіди або їх малі чи великі групи (об'єднання), або в цілому суспільство (соціум) [83. с. 53-64].
Третій напрямок відображений у роботах В.П. Ємельянова. Принципово погоджуючись з представниками двох попередніх напрямків, він вважає їх такими, що недостатньо повно і адекватно відображають ті об'єкти, які знаходяться під охороною кримінального закону.
З одного боку, на його думку, категорією "благо" неможливо охопити всі реалії дійсності, які охороняються кримінальним законом. "Не викликає сумніву, - пише В.П. Ємельянов, - віднесення до категорії "благо" таких реалій дійсності як життя, здоров'я, свобода, гідність, безпека людини, її майновий стан і соціальний статус.
В той же час вбачається далеко небездоганними віднесення до категорії "благо", наприклад, діяльності тюремної системи, посягання на яку переслідуються в кримінальному порядку. Це вимушений атрибут державної влади, який навряд чи можна назвати благом для людини й людства. Фашистський та інший тоталітарний політичний режим підводиться в ранг блага його натхненниками і сприй-мається як таке однією частиною населення країни, але не сприймається як благо іншою частиною населення країни й усіма демократичними державами, а й, навпаки, розглядається як зло, що має бути знищене... Не можна скидати з рахунку й ті ситуації, коли кримінальне законодавство продовжує охороняти ті категорії й умови дійсності, які давно вже не відповідають уявленням про благо, слугують лише гальмом в суспільному розвитку та потребують скорішої зміни і декриміналізації" [84. с. 9].
З і
- Київ+380960830922