РОЗДІЛ 2
Особливості усного зв'язного мовлення комунікативно депривованих дітей-сиріт
У даному розділі теоретично обгрунтовуються науково-методичні підходи до діагностики стану сформованості усного зв'язного мовлення та складових комунікативного ядра особистості дитини-сироти старшого дошкільного віку. За допомогою спеціально розробленої методики визначаються рівні сформованості усного зв'язного мовлення у дошкільників, які виховуються в різних умовах (комунікативної депривації і сім'ї). З'ясовуються чинники труднощів оволодіння усним зв'язним мовленням дітьми-сиротами. На основі експериментального дослідження розкриваються особливості усного зв'язного мовлення дітей вказаної категорії.
2.1. Експериментальне дослідження рівнів сформованості усного зв'язного мовлення у комунікативно депривованих дітей старшого дошкільного віку
Проблема діагностики сформованості і розвитку усного зв'язного мовлення є однією з центральних в загальнопедагогічній і спеціальній літературі. Це зумовлено її місцем і значенням для теорії та практики навчання і розвитку дитини в нормі та патології, оскільки всі психічні процеси розвиваються за участю мовлення [50].
В своєму дослідженні ми надаємо перевагу вивченню монологічної форми усного зв'язного мовлення у комунікативно депривованих старших дошкільників, оскільки без цього неможлива їх успішна підготовка до подальшого шкільного навчання, а оволодіння дитиною монологічною формою мовлення забезпечує можливість цілісного сприймання, відображення і відтворення втіленої в мовленні інформації, що забезпечує усвідомлений характер взаємодії з оточуючим середовищем за рахунок засвоєння й усвідомлення представлених зв'язків і відношень.
Як зазначалося раніше, наукові здобутки відомих вчених-психологів [10; 49; 50; 116; 210; 217], фізіологів [5; 181], психолінгвістів [66; 73; 125], нейропсихологів [9; 145; 264], лінгводидактиків [18; 41; 251] розкривають науково-теоретичні підвалини становлення і розвитку мовлення дитини. Зокрема, вчення І.П.Павлова [181] про взаємозв'язок першої і другої сигнальних систем заклало підгрунтя для психофізіологічного вивчення мовлення; дослідження О.Р.Лурії [145] сприяли вивченню нейропсихологічних механізмів мовлення, праці О.М.Леонтьєва [125] стали основою вчення про мовленнєву діяльність.
Питання, що стосуються визначення понять, психологічних характеристик, функцій, форм, генезу видів зв'язного мовлення, висвітлювали такі провідні вчені, як Л.С.Виготський [50], Т.А.Ладиженська [94], О.Р.Лурія [145], А.К.Маркова [154], С.Л.Рубінштейн [210] та інші.
Дослідженню мовлення дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, що нормально розвиваються, присвячені праці А.М.Богуш [19], О.М.Бородич [35], В.П.Глухов [61], Т.О.Ладиженської [94], М.Р.Львова [148], О.С.Ушакова [256] та інших. Ряд вчених-методистів [19; 36; 72; 115; 121; 188; 250] розкрили питанння розвитку зв'язного мовлення з врахуванням його лінгводидактичного аспекту.
У старшому дошкільному віці основними видами монологічного мовлення є: різні види переказу - відтворення літературного тексту; опис - висловлювання про певні ознаки і властивості предмета, особи чи явища; розповідь - повідомлення про події, які відбуваються в певній послідовності; міркування - висловлювання про факти дійсності, які існують в причиново-наслідкових зв'язках.
Монологічне висловлювання, як комунікативно спрямований мовленнєвий акт, характеризується такими основними якостями як: а) підпорядкованість думок темі висловлювання; б) змістовність і глибина теми, що висвітлюється; в) логічність і послідовність викладеного матеріалу; г) зв'язність; д) цілісність; е) синтаксична упорядкованість; є) інтонаційна завершеність.
Ряд авторів [61; 63; 134; 121; 148; 158; 250] підкреслюють особливу роль переказу в формуванні зв'язного монологічного мовлення. Під час переказу вдосконалюється структура мовлення, його якості, вимова, засвоюється побудова окремих речень і тексту в цілому. Оволодіння переказом сприяє формуванню навичок самостійної (творчої) розповіді, оскільки цей процес передбачає намір і планування мовлення. Навчання переказу збагачує словниковий запас, сприятливо впливає на розвиток сприймання, пам'яті, уваги. При цьому діти засвоюють через імітацію нормативні основи усного мовлення, вправляються в правильному використанні мовленнєвих засобів за аналогією з тими, що містяться в творах для переказу. Використання під час навчання високохудожніх творів дитячої літератури дозволяє цілеспрямовано проводити роботу з виховання у дітей ''відчуття мови'' - уваги до лексичної, граматичної, синтаксичної сторін мовлення та спроможність правильно використовувати їх у власному мовленні.
У дослідженнях, присвячених проблемі розвитку зв'язного мовлення у дітей старшого дошкільного віку значна увага приділяється формуванню навичок опису предметів і явищ як однієї з умов успішного навчання в школі [61; 94; 112; 115]. Опис розглядається як особливий функціонально-смисловий тип мовлення, комунікативним завданням якого є створення словесного образу об'єкту. Опису притаманні основні характеристики зв'язного розгорнутого висловлювання: тематична й структурна єдність, довільність, плановість і контекстність викладу, логічна довершеність, граматична зв'язність. В описі подається загальна характеристика предмета, особи або явища, а потім розповідається про окремі ознаки чи деталі, які підкреслюють його основну характеристику.
Навчання опису надає значні можливості для різнобічного впливу на пізнавальний розвиток дітей, формування їхньої мовленнєво-мисленнєвої діяльності, оскільки сприяє активізації зорового, слухомовленнєвого і тактильного сприйняття, уваги, пам'яті, спостережливості. При цьому уточнюються уявлення дітей про оточуючі предмети, відбувається активне збагачення словникового запасу, діти вчаться вирізняти й співставляти суттєві ознаки, використовувати для їх позначення потрібні лексеми, речення відповідної структури, об'єднувати речен