РОЗДІЛ 2.
СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ
ТА БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС
У цьому розділі виконано порівняльний аналіз модернізації систем вищої освіти
розвинених європейських країн у контексті болонських реформ, здійснено аналіз
структурних особивостей цих систем країн – ініціаторів процесу –
Великобританії, Німеччини, Італії, Франції. Викладено еволюцію Болонського
процесу, сучасні та перспективні тенденції його розвитку.
2.1. Структура і кількісні характеристики вищих рівнів освітніх систем
країн Європейського Союзу
Історія розвитку вищої освіти університетського рівня в розвинених країнах
Західної Європи налічує від 900 (Італія) до 150-200 років (країни Скандинавії),
вона і нині невпинно розвивається та ускладнюється.
Унаслідок вже згаданої вище концентрації зусиль педагогів-науковців на
проблемах нижчих рівнів освітньої системи, що мало свої підстави і причини, у
педагогічних часописах періоду перших років незалежності України бракувало
матеріалів про особливості діяльності вищих шкіл у розвинених країнах світу,
головних досягненнях і проблемах розвитку. Лише наприкінці 1990-х років
розширення тематики досліджень охопило у працях українських науковців і вищу
освіту розвинених країн (принаймні вона там фігурувала під час опису всієї
системи освіти чи якогось одного сектору).
Наприклад, К.В. Корсак проаналізував системи вищої освіти 10 країн: США,
Великобританії, Італії, Іспанії, Франції, Японії, Німеччини, Польщі, Росії та
України [121].
В.І. Луговий здійснив загальний опис систем освіти країн “Великої сімки” – США,
Великобританії, Італії, Канади, Німеччини, Франції і Японії, а також кожної з
них зокрема без акцентування чи виділення сектору вищої освіти [149].
А.А.Сбруєва стисло охарактеризувала системи освіти США, Великобританії,
Німеччини, Франції, Японії та України, але вищій освіті приділено недостатньо
уваги [208].
Значно більшу кількість країн розглянула А.В.Василюк, проте під “системою
освіти” розуміє систему обов’язкової освіти. Тому інформація про вищу школу
занадто стисла і не дає цілісного уявлення про її розвиток [41]. Значно менше
інформації про вищу освіту міститься у публікації за участю Б.Жебровського, в
якій йдеться лише про школу [43;160].
У докторських монографіях О.В.Глузмана і Л.П.Пуховської знаходимо більш чи менш
детальні описи систем педагогічної освіти невеликої кількості провідних країн
світу – США, Великобританії, Франції та Німеччини [57;190].
З огляду на недостатнє висвітлення в українській педагогічній літературі
сучасного стану і тенденцій розвитку систем вищої освіти учасників Болонського
процесу, розглянемо це питання. Особливо важливо детально охарактеризувати вищу
освіту чотирьох країн – Великобританії, Італії, Німеччині і Франції, які
прийняттям Сорбоннської декларації (1998 р.) створили імпульс до узгодження
освітніх системи своїх та інших країн, що роком пізніше втілився в початок
Болонського процесу побудови європейського простору вищої освіти.
Розпочнемо зі спрощених схем (рис. 2-5) структури освітньої системи цих країн,
до яких входить і сектор вищої освіти (використані джерела [124;176;280],
рисунки модифіковані із врахуванням тих змін, які сталися на зламі ХХ –ХХІ
сторіч).
Слід підкреслити важливу обставину – ці чотири системи освіти у структурному
аспекті мають набагато більше відмінностей, ніж спільного. Відмінності
спостерігаються на всіх рівнях освіти, що включені у Міжнародну стандартну
класифікацію освіти 1997 р. (МСКО-97). Наприклад, на рівні “0” (дошкільна
підготовка) є значні розходження і на самому її початку, і в абсолютній
тривалості.
Рис. 2. Структура системи освіти Великобританії у 1998/1999 навчальному році.
Рис. 3. Структура системи освіти Італії у 1998/1999 навчальному році.
Рис.4. Структура системи освіти Німеччини у 1998/1999 навчальному році.
Рис.5. Структура системи освіти Франції у 1998/1999 навчальному році.
У всіх чотирьох країнах після народження діти певний час перебувають у родинах,
але пізніше обов’язково вступають до так званої “формальної” (офіційної,
визнаної компетентними органами і всією громадськістю) системи виховання і
навчання. У Франції всі діти найдовше перебувають у дитячих садках
(“материнських школах”) під доглядом кваліфікованих працівників, які отримують
своє робоче місце, як правило, конкурсним шляхом. Умови сприятливі, а тому
батьки легко залишають у дитсадках своїх дітей. Вікова група 3-6 років
практично на 100% охоплена материнськими школами, які є об’єктом уваги всієї
місцевої громади. Довготривале перебування дітей у материнських школах дає
позитивні результати – незалежно від рівня прибутків батьків, їхні діти добре
готуються до навчання у початковій школі Франції.
Менш тривала та інтенсивна дошкільна підготовка в Італії – частина батьків
віддає перевагу родинному вихованню, тим більше, що в Італії практично не буває
випадків того, щоб у неповних сім’ях батько чи мати не проводили з власною
дитиною кілька годин щотижня.
Своєрідний варіант організації навчання дітей у системі формальної освіти
обрала Великобританія – там дошкільна підготовка внесена до програми початкової
школи (навчання розпочинається з чотирьох років). Очевидно, це значно спрощує
завдання початкової школи.
У Німеччині, де з’явилися перші у світі дитячі садки (наша їх назва –
текстуальний переклад німецького “Kindergarten”), дошкільна підготовка не така
цілеспрямована, як у Франції.
Порівняно висока подібність цілей, змісту й організації навчання дітей
спостерігається у вказаних країнах лише для початкової школи – перших років
навчання (рівень 1 згідно з МСКО-97). Надал
- Київ+380960830922