РОЗДІЛ 2.
ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ В СУЧАСНІЙ ТЕОРІЇ ПРАВА
2.1. Проблеми вибору і конкретизації юридичних фактів
Проблема вибору і конкретизації юридичних фактів ще недостатньо опрацьована в
теорії права та й, зрештою, у галузевих науках. Навіть поверховий аналіз
пропонованих дефініцій юридичних фактів – методологічної основи вибору і
конкретизації юридичних фактів – показує, що існують дещо різні варіанти
формулювання цього поняття у правовій науці[105, c.5].
Оскільки юридичні факти є підставою для виникнення, зміни та припинення
правовідносин, то їх правильний вибір є одним з найважливіших завдань
правозастосовуючого (а в певних випадках і правотворчого) суб'єкта. Щоб
полегшити це завдання та зменшити вірогідність помилки, слід розглянути деякі
специфічні питання, пов'язані з цією проблемою.
Передусім доцільно визначити місце юридичних фактів у загальній концепції
правового регулювання. Тобто, перш ніж конструювати конкретні склади, необхідно
вирішити питання, яким методом будуть регулюватися ці відносини, яка група
юридичних засобів буде застосована для їх упорядкування. При цьому принципове
значення має точно вивірене співвідношення між суворо визначеними юридичними
фактами й обсягом вільного розсуду. Для адміністративних відносин це
співвідношення одне, а для цивільно-правових чи кримінально-правових – інше.
Невірне визначення місця юридичних фактів у правовому регулюванні – стратегічна
помилка, яку дуже важко виправити у перспективі.
Важливим є вибір юридичних фактів, а саме визначення соціально-юридичної
ситуації (чи виду ситуацій), що служить об'єктом правового впливу. Тут завдання
полягає в тому, щоб у ланцюзі суспільних відносин знайти ланку, максимально
зручну для правового регулювання. Зрозуміло, що далеко не кожна ділянка
суспільних відносин придатна для таких цілей[106, с.577].
Ми поділяємо думку І.З.Карася, який вважає, що соціально-юридична ситуація
повинна бути об'єктивно контрольованою, зручною для соціального контролю з
використанням правових засобів. Залежно від змісту, складу учасників
правовідносин, соціальна ситуація може в більшому або меншому ступені
піддаватися соціально-правовому контролю. Велике значення для такого контролю
має наявність надійних організаційних засобів, необхідних матеріальних і
кадрових ресурсів. Але справа, звичайно, не тільки в цьому. Соціально-правовий
контроль не повинен призводити до вторгнення в особисте життя громадян,
зачіпати їх законні права й інтереси[107, с.89-91].
Отже, ситуація, що підлягає юридичному регулюванню, повинна мати соціальну
визначеність. Це стосується визначення кола учасників відносин, їх соціальної
ролі, характеру соціального протиріччя тощо. Для прикладу можна послатися на
дискусію, що існує в науці кримінального права щодо поняття "хуліганство". Цей
злочин охоплює надзвичайно широке коло неоднорідних ситуацій. Тому в юридичній
науці існує закономірність: чим більше коло правових обмежень передбачено
санкцією норми, тим більш точними повинні бути відповідні дії, за які вона
застосовується.
Ефективне правове регулювання передбачає використання соціальних ситуацій з
мінімальним вибором можливих варіантів. Ситуації з великою варіативністю
ускладнюють правове регулювання, оскільки правотворчий орган змушений охопити
єдиним правилом велику кількість неоднорідних випадків. Ускладнення виникають і
в правозастосовчій практиці при кваліфікації таких ситуацій та тлумаченні
положень конкретної норми.
Можна навести приклади, коли законодавство обминає ситуації з великою кількістю
можливих варіантів шляхом відповідної конструкції правового регулювання, як це
має місце під час випробування робітників та службовців при прийомі на роботу
(статті 26–28 КЗпП України). Для вичерпного визначення факту "задовільного" або
"незадовільного" випробування треба було б зафіксувати значну кількість ознак,
безліч виключень, доповнень, уточнень до них. Таким чином, потрібен був би
окремий інститут або підгалузь законодавства. Як вирішити ці труднощі на
практиці? Випробування вважається витриманим за будь-якого результату, якщо він
задовольняє адміністрацію підприємства, установи, організації. Таким чином,
конструкція правового регулювання дозволила "виключити" з кола регламентації
великий масив вкрай неоднорідних ситуацій. Зрозуміло, що існує чимало випадків,
коли законодавство змушене регламентувати випадки з великою кількістю можливих
варіантів. Тут можливі і повинні застосовуватися різні юридичні рішення. У
поєднанні з системою процесуальних гарантій ці засоби забезпечують надійне
регулювання великої кількості відносин.
Правильне визначення змісту правового регулювання і безпосередньої ділянки
впливу (юридичної ситуації) дозволяє зробити ще один крок – перейти
безпосередньо до вибору юридичних фактів. Вибираючи юридичні факти, варто
виходити з того, що юридичне значення факту ґрунтується на його соціальному
значенні. Зокрема, досягнення повноліття – це свідчення розумової та фізичної
зрілості людини, її здатності брати участь у широкому колі соціальних відносин,
нести повну відповідальність за свої дії. Саме з цього випливає і юридичне
значення факту. Зокрема, якби факт повноліття не мав соціальної цінності, він
не міг би мати і юридичне значення. Залучення тих чи інших обставин до сфери
правового регулювання залежить не тільки від соціально-економічних причин, але
великою мірою і від рівня розвитку законодавства, зрілості наукової думки,
існуючих у державі правових традицій. Вибір юридичних фактів – складне творче
завдання, що розв'язується в процесі розробки нормативного акта, при
кодифі
- Київ+380960830922