РОЗДІЛ III
ПРАВОВИЙ СТАТУС МІСЦЕВОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ
3.1. Загальна характеристика правового статусу місцевого господарського суду
Конституцією України передбачено, що правосуддя здійснюється лише судами.
Однак, незважаючи на конституційне закріплення цього надзвичайно важливого
принципу, правовий статус судів залишається не визначеним, ні в законодавчому
порядку, ні на рівні правової доктрини держави.
Натомість, в ст. 1 Закону України “Про судоустрій України” зазначено (але у
досить загальному вигляді) лише та обставина, що суди виступають суб'єктами
судової влади. Разом із тим, визначене вказаним Законом коло та обсяг
повноважень судової влади свідчить про те, що вона виконує важливу соціальну
функцію, не менш значущу, ніж функції, що виконують інші гілки державної влади
- законодавча і виконавча. Тому судова влада в системі державної влади є
рівнозначною, рівноправною, паритетною [81, с. 8]. [78 [81] Коментар до Закону
“Про судоустрій України” / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Юрінком Інтер,
2003. – С. 8.]
Зазначається також, що суди, завдяки особливостям функцій і специфіці порядку
діяльності, займають особливе, лише їм властиве, місце у державному механізмі.
Вони не входять, і вже за самим своїм призначенням не можуть входити, до
будь-якої іншої системи державних органів, а отже, організаційно не
підпорядковані будь-якому органу державної влади або державного управління.
Лише у ч.7 ст. 130 Закону „Про судоустрій України" встановлюється, що суди як
державні установи є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного
Герба України та своїм найменуванням. Законом також зазначено, що усі суди
загальної юрисдикції мають самостійний баланс і рахунки в установах банку, що
діючим раніше законодавством не передбачалось. Нерозробленість теоретичних
проблем правового статусу судів як суб'єктів судової влади, на нашу думку, у
кінцевому підсумку призводить до зниження ефективності їх діяльності. Таким
чином, існує необхідність у детальному дослідженні (як у теоретичному, так і у
практичному плані) проблем визначення і нормативного закріплення статусу суду
взагалі і статусу місцевого господарського суду, зокрема.
Проблемам визначення поняття та структури правового статусу суб'єкта права
приділяється неабияка увага як у загальній теорії права, так і у галузевих
правових науках. Але, попри певну дослідженість питання, фахівці й досі не
дійшли єдиної точки зору з цього приводу [129, с. 229; 262, с. 43; 85, с. 10;
93, с. 119]. [79 Див., наприклад: [129] Патюлин В.А. Государство и личность в
СССР (правовые аспекты взаимоотношений). – М.: Наука, 1974. – С. 229; [262]
Чхиквадзе В.М. Советское государство и личность. – М.: Юрид. лит., 1978. – С.
43; [85] Конституционные права и обязанности советских граждан. – К.: Наукова
думка, 1985. – С. 10-11; [93] Кучинский В.А. Личность. Свобода. Право. – М.:
Юрид. лит., 1978. – С. 231.]
Поняття “правовий статус” має широке значення. Латинське слово “status” означає
стан, положення. Відповідно до нього під статусом суб'єкта права розуміють його
правовий стан, що характеризується комплексом юридичних прав і обов'язків. Слід
при цьому зауважити, що у фаховій літературі поняття “правовий статус” і
“правове положення” нерідко ототожнюються [106, с. 231]. [80 Див., наприклад:
[106] Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И.Мазутова и А.В.
Малько. – М., 1997. – С. 231.] Це є результатом того, що термін “правовий
статус” не .віднайшов чіткого відображення у правничій літературі. Деякі
науковці пропонують використовувати його для загальної характеристики положення
суб'єкта, оскільки термін “правове положення” частіше використовується для
характеристики суб'єкта у певному колі суспільних відносин [27, с. 8]. [81
Див., наприклад: [27] Бояринцева М.А.Адміністративно-правовий статус
громадянина України. – Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 2005. – С. 8.]
Правовий статус, таким чином, охоплює всі види зв'язків [247, с. 123]. [82
[247] Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид. лит., 1974. – С.
123.]
Правовий статус, як уявляється, асоціюється із стабільним станом особи, в той
час як правове положення є таким, що постійно змінюється і залежить від участі
суб'єкта у тих чи інших правових відносинах. Тому тут ми можемо погодитися з
точкою зору Якимова О.Ю., котрий під правовим статусом розуміє сукупність
передбачених юридичних прав і обов’язків [268, с. 21]. [83 Див., [268] Якимов
Ю.Я. Статус субъекта административной юрисдикции и проблемы его реализации:
Монография. – М.: Проспект, 1999. – С. 21.]
Ця точка зору здається достатньо обґрунтованою, тим більше враховує ті
відмінності, які є між поняттями “суб'єкт права” і “суб'єкт правовідносин”.
Тому необхідно використовувати різні терміни для позначення правового стану
абстрактного суб'єкта права і правового стану реальної особи, що вступає у
правовідносини.
Поняття «статус» включає в себе те стабільне, засадниче у правовому стані
суб'єкта, котре разом із правосуб'єктністю містить також певне коло основних
прав та обов'язків. Конкретні ж права та обов'язки відображують специфіку
реального правового положення особи, що пов'язане більше з наявністю тих чи
інших юридичних фактів, а не основи загального положення суб'єкта у даній
правовій системі.
Таким чином, щодо загального визначення поняття та структури правового статусу,
певний категоріальний апарат уже склався.
Традиційно суб'єктом права є фізична або юридична особа (організація), котрі у
відповідності з встановленими законодавством нормами беруть участь у
правовідносинах. Суб'єкт правовідносин - це одна із сторін, учасник правових
- Київ+380960830922