РОЗДІЛ 2
СІМЕЙНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ В УМОВАХ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
2.1. Традиції сімейної соціалізації: конструктивні та деструктивні аспекти
Сучасна соціологія, психологія, педагогіка ґрунтуються на переконанні, що
соціалізація молоді є тим успішнішою, змістовнішою і перспективнішою, чим
потужніший пласт культурних традицій утворює її підґрунтя. В рамках даного
підрозділу нам вважається доречним розглянути традиції сімейної соціалізації в
українській культурі, виявити характерні її риси. Множина культурних здобутків
набуває кумулятивної потужності у соціалізаційному процесі і надає новим
поколінням шансів досягти стрімкого поступу завдяки синтезу культурних
надбань.
Народні традиції – це форми діяльності та поведінки людей, звичаї, правила,
цінності, уявлення, які мають міцне історичне коріння та передаються з
покоління в покоління. Традиції створюються на основі тих форм діяльності, які
не раз підтвердили свою ефективність, суспільну значущість та індивідуальну
користь. Це важливий чинник регуляції життєдіяльності людини, основа її
виховання [162]1
[1) [162] Щербань П.М. Національне виховання у сім’ї. – К.: Освіта, 2000. – C.
134.]
).
Традиції і звичаї відомий український етнолог П. М. Щербань підрозділяє на
родинно-сімейні, регіональні і загальнонаціональні [162]. Серед цієї численної
кількості чільне місце належить культуротворчим та духовнотворчим, що стають
потужним підґрунтям для успішної соціалізації підростаючого покоління. Традиції
та обряди об’єднують минуле і майбутнє народу, таким чином, його молоде
покоління стає етнічною спільнотою людей, високорозвиненою сучасною нацією. Це
своєрідні одвічні підвалини прогресу народу, які втілюють у собі найкращі
досягнення в ідейному, моральному, трудовому та соціальному житті. Тому, на
думку автора, вважається доцільним розглянути традиції сімейної соціалізації в
рамках української культури, що дасть змогу, по-перше, більш широко окреслити
тему, що розглядається; по-друге, визначити характерні традиційні риси
соціалізації і, нарешті, зробити спробу окреслити народний ідеал соціалізованої
дитини та дитини, що за різних обставин не пройшла успішну соціалізацію, тобто,
депривованої. Таким чином, поставлені задачі допоможуть реалізувати мету
роботи.
Завдяки своєму геокультурному розташуванню Україна впродовж усієї історії
постійно була простором зустрічі та взаємодії культурних ойкумен – Заходу та
Сходу, Півночі та Півдня. Планетарно-історичні координати української землі вже
з давніх-давен зумовили перехресний вплив на її культуру азійсько-кочового,
орієнтально-візантійського та європейського світів.
Українська культура – правонаступниця давньоруської – активно та вибірково
запозичувала та інтегрувала елементи різних культур, переосмислюючи їх згідно з
власною сутністю, і розвивала свою неповторну індивідуальність. І те, що ці
надбання не були втрачені, а множились, незважаючи на тривалі періоди
колонізації українських земель та відсутність національної державності,
свідчить про те, що Україна віднайшла рівновагу між сприйняттям навколишніх
духовних культур та розвитком власних духовних засад. Стійкий імунітет стосовно
асиміляційних втручань навколишніх світів, що вироблявся впродовж сторіч,
зумовив виникнення, розвиток та забезпечення існування особливого національного
характеру, який передається з покоління в покоління завдяки соціалізаційному
впливу, що базується на ґрунті ментальності. Соціалізація молодої особистості у
певному розумінні увінчує культурно-історичний шлях народу і спирається на
нього. Ідеал, утіленням якого ми хочемо бачити своїх дітей, набуває чітких рис
лише тоді, коли є усвідомлення того, ким ми були, ким стали і чого прагнемо як
народ. Звернемо увагу, наприклад, на те, що безперечна здатність до розвитку
такої самобутньої і плідної культури, як японська, великою мірою ґрунтується на
стійкості і неперервності культурних традицій, які утворюють досить жорстку
схему ефективної соціалізації нових генерацій [121].
В рамках анкетування двох груп неповнолітніх 15-17 років за темою
дисертаційного дослідження респонденти одержали наступне питання: “ Як, на Вашу
думку, чи характерні для Вашої батьківської сім`ї традиції?” Розглянемо рисунок
2.1.
Рисунок 2.1
Відповіді дітей з різних категорій родин щодо наявності сімейних традицій.
А - так, наша сім’я має певні традиції, і ми їх дотримуємось.
B – ми іноді дотримуємось сімейних традицій.
С – в нашій сім’ї відсутні традиції, тому ми їх не дотримуємось
Д – важко відповісти.
Рисунок досить яскраво ілюструє наявність та дотримання родинних традицій у
соціально благополучних та соціально неблагополучних сім`ях.
На думку як зарубіжних, так і вітчизняних учених-етнопедагогів, соціологів,
психологів серед численного ряду соціальних інститутів, що здійснюють
соціалізуючий вплив на неповнолітніх, домінуючим є сім’я (особливо це
стосується історичної доби, коли були малопоширені або відсутні інститути
загальної та професійної освіти, засоби масової комунікації, досугові заклади,
тобто коли сім’я в якісь мірі виступала монополістом у сфері виховання та
соціалізації особистості). Професор О. Вишневський називає її “вічно живим
оберегом українських виховних традицій та успішної соціалізації молодих
генерацій” [30]1
[1) [30] Вишневский О. Сучасне українське виховання. – Львів: Каменяр, 1996. –
C.73с.]
).
Вітчизняні та зарубіжні монографії, присвячені проблемам сім’ї та шлюбу,
характеризуються досить широким спектром об’єктів дослідження. Найбільш
відомими авторами, що цікавляться проблематикою родини, є наступні: В.Н.
Дружинін, Е.Г. Ейдеміллер, Б.Н. Кочубей, Г. Навайтіс
- Київ+380960830922