РОЗДІЛ 2
ПРИРОДО-КЛІМАТИЧНІ УМОВИ РЕГІОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Ґрунтово-кліматичні умови
Харківська область розташована в межах лівобережного Лісостепу і степової зони
України.
У рельєфі Харківщини виражена хвиляста і широкохвиляста балкова рівнина,
розчленована річковими долинами, балками і схиловими ярами з переважним нахилом
поверхні на південь. Область розташована в основному в межах
Дніпровсько-Донецької западини, докембрійско-кристалічний фундамент якої
опущений на глибину до 4 – 6 км і більше.
Істотне значення в рельєфі області мають річкові тераси, найбільш розвиненою з
яких є терасова зона в долині р. Сіверський Донець. Яружно-балкова мережа
області розвинена досить нерівномірно. У деяких районах цей елемент розвинений
такою мірою, що є основною формою рельєфу, в інших же – практично не
трапляється.
Географічне положення області визначає інсоляційній режим. Так, у зимові місяці
висота сонця опівдні становить – 15 – 18° над обрієм, а тривалість світлового
дня – 6 – 7 год. У літні місяці висота сонця дорівнює 62 – 64°, а тривалість
дня – 16 – 17 год. Рівнинність рельєфу області обумовлює вільне пересування
арктичних повітряних мас. У літній період у формуванні кліматичних умов області
найбільший вплив справляють протікаючі арктичні й атлантичні повітряні маси.
Узимку територія є областю формування повітря помірних широт.
Середньомісячні і середньорічні значення температури повітря в області
підвищуються з півночі на південь. Так, середня температура січня на півночі
становить –7,5°, на півдні –7,2°, а абсолютний максимум улітку досягає +39°.
Найхолоднішим місяцем року є січень, найспекотнішим – липень. Середні річні
суми опадів по області коливаються від 457 до 568 мм. Таким чином, за кількістю
опадів Харківську область відносять до місцевості з достатнім середнім річним
зволоженням.
У межах Харківської області нараховується понад 150 різновидів ґрунтів, які
чітко виділяються за походженням, зовнішніми ознаками і агротехнічними
властивостями [145]. Особливості поширення і властивостей ґрунтів визначаються
тим, що територія області розташована в двох зонах: лісостеповій і степовій.
Лісостепова зона характеризується підзолистими ґрунтами, при чому ґрунтовий
профіль має різку диференціацію.
Ґрунтовий покрив степової зони характеризується простішим складом [25].
Переважають у цій зоні ґрунти, що сформувалися під впливом дернового процесу.
Північно-східний район є перехідним від лісостепу до степу, тут чільне місце
займають чорноземи. У південному районі степової зони поширені звичайні
чорноземи, але з меншим розміром гумусного шару (70 – 100 см.).
Чорноземи області опідзолені, що пов'язане з процесом деградації ґрунтів.
2.2. Рослинність території досліджень
Зональними типами рослинності є нагірні мішані ліси (нагірна діброва), лугові
степи і різнотравно-типчаково-ковильні степи. Нагірні діброви займають більш
еродовані ділянки вододілів на сірих і темно-сірих опідзолених і реградуйованих
ґрунтах та опідзолених чорноземах.
У межах Харківської області, крім зональних типів рослинності, поширені соснові
і дубово-соснові, заплавні ліси, рослинність боліт тощо. За даними
геоботанічного районування України Харківська область належить до двох
геоботанічних округів: Лівобережно-Лісостепового з луговими степами і
липово-дубовими лісами та заплавними лугами і Дніпровсько-Донецького з
різнотравно-типчаково-ковиловими степами, байрачними лісами і заплавними
лугами.
Основною формацією широколистяних лісів є кленово-липова діброва. Деревостій
першого і другого ярусів складають представники родів Quercus, Tilia, Acer,
Ulmus, Malus. Також на території області поширені байрачні дубові ліси,
розташовані невеликими масивами по схилах і верхів'ях степових балок у
південних і східних районах області. Основними утворюючими породами байрачних
лісів є Quercus, Tilia, Fraxinus. На узліссях і часто схилах балок
розповсюдженні степові чагарники: терн звичайний, вишня степова, шипшина тощо.
Заплавні ліси на території Харківської області поширені вздовж р. Сіверський
Донець та інших річок, їх загальна лісистість становить близько 35 %.
Деревостій заплавних дібров характеризується високою густотою і рясним
підліском. Формації дрібнолистих заплавних лісів великого поширення не мають.
Так біла верба разом з вільхою й осикою трапляються головним чином, на
підвищених ділянках заплави, звичайно в прирусловій частині.
Важливе господарське значення мають соснові і дубово-соснові ліси, що займають
значну частину піщаної борової тераси по берегах Сіверського Дінця. На сухих,
підвищених і рівних ділянках з глибоким рівнем ґрунтових вод формується сухий
тип соснового бору. Основними деревними породами зазначених угруповань є сосна.
Для сухих дубово-соснових лісів характерна наявність представників родини
березових. Свіжий субір характеризується більшим розмаїттям порід у
деревостані, тут поширені сосна, береза, ільм, яблуня, у підліску - дуб, ясен,
липа, горобина, ліщина. Нині значна площа борової тераси зайнята культурними
сосняками, що заросли в основному піщано-степовою рослинністю.
2.3. Природно-географічні особливості основних об'єктів досліджень
Дослідження проводились у характерних для області соснових насадженнях борової
тераси лівого берегу р. Сіверський Донець –
ДП “Зміївський ЛГ” та ДП “Скрипаївське НДЛГ”, а також на території
Данилівського ДДЛГ.
Клімат у районі розташування держлісгоспів характеризується як помірно вологий,
з явно вираженою континентальністю. Коротка характеристика кліматичних умов
району наведена в табл. 2.1.
Таблиця 2.1
Кліматичні показники району
- Київ+380960830922