РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ПОЛІТИЧНУ КУЛЬТУРУ МОЛОДІ
Глобалізація – не менш складний феномен, ніж політична культура. І цей феномен
останнім часом справляє дедалі більший вплив на політичну культуру окремих
індивідів та цілих націй. Адже розвиток інформаційних технологій, засобів
зв'язку і комунікацій руйнує кордони між державами та їхніми громадянами, що
призводить до взаємопроникнення культур, утвердження певних стандартів
поведінки, символів, цінностей, орієнтацій, у тому числі політичних.
Відбувається запозичення, за словами Бодрійяра, „тиражування” цілих комплексів
практик спілкування, поведінкових настанов, вербальних знаків [18, с. 148].
Формується так звана "цільова культура", про яку йшлося у попередньому розділі,
- культура, заснована на певних зразках, визнаних оптимальними за даного рівня
розвитку людської цивілізації. Така культура закріплена на рівні конвенції
(домовленості, згоди) і тримається в суспільстві на засадах авторитету [151, с.
201]. Рівень її запозичення окремими національними культурами безпосередньо
залежить від ступеня транспарентності державних кордонів, залученості даної
держави у систему світових культурних обмінів та їх інтенсивності, загальної
мобільності молоді.
З огляду на це розглянемо такі питання, як саме відбувається даний процес, чи
не містить він внутрішніх суперечностей, чи дійсно у світі та в Україні зокрема
формується єдина „цільова" політична культура.
2.1 Особливості сучасного глобалізаційного дискурсу
Концепція глобалізації є нині широко вживаною, проте недостатньо розробленою в
науковому сенсі. Дуже часто в цей термін вкладається різний сенс. У світовій
політичній теорії навіть виокремилося кілька шкіл дослідників цього явища. Для
одних глобалізація тотожна вестернізації (С. Хантінгтон) та експлуатації
розвиненими державами "третіх" країн, для інших цей термін означає інтеграцію
всього світу, включаючи ринки, політику, культуру і свідомість.
Глобалізація в її політико-управлінському вимірі стає домінуючою тенденцією
світового розвитку, що дістає втілення у формуванні світового порядку і системи
глобального управління. Об'єктом глобального управління є глобальне
суспільство, що формується, оскільки світовий порядок можливий лише як
організація глобального суспільства. Нині людство вперше опинилося в такому
становищі, коли у народів планети з'явилися спільні інтереси, які одержують
моральну санкцію в новій глобалізованій системі цінностей, що набувають
універсального значення. Відтак особливе значення має процес формування
глобальної („цільової”) політичної культури, яка б виступала єдиною системою
політичних норм, настанов, правил, інститутів.
Спробуємо здійснити структуризацію підходів до вивчення цієї проблеми у
когнітивному (що відомо про глобалізацію) та емоційному (як варто ставитися до
цих відомостей) аспектах та дійти висновку, що ж власне являє собою
глобалізація: загрозу національній безпеці країн, що розвиваються, чи все ж
таки об’єктивним процесом, що веде до демократизації політичної культури.
Власне, термін „глобалізація" з'явився в середині 1980-х pоків, коли його
починає розробляти Р. Робертсон. Аналізуючи цей термін передусім в його
когнітивному аспекті, вчений визначив глобалізацію як сукупність змін, що
фіксуються об'єктивно та мають за мету об'єднання світу в єдине ціле [204, с.
15]. Головною складовою цього процесу є глобальна свідомість індивідів, яка
перетворює світ на "єдине соціокультурне місце" [204, с. 20]. Цьому сприяють
три процеси: експансія капіталізму, західний імперіалізм та розвиток глобальних
мереж: комп'ютерної (Інтернет), ЗМІ (CNN, MTV), THK (Coca-Cola, General Motors)
тощо. Сукупна дія цих факторів обертається експансією в усьому світі
"загальнолюдських цінностей", стандартних символів, естетичних та поведінкових
зразків.
Слідом за Робертсоном ці тези розробляються У. Беком та Г. Терборном і
структуруються в так звану теорію „глобальної соціальності" [52, с. 19]. У
своїй праці "Що таке глобалізація?" Бек також запроваджує категорію
транснаціонального соціального простору [175, с. 55], яка є аналогом "єдиного
місця" Робертсона. Це дало можливість Беку об'єднати під терміном
"глобалізація" процеси у сферах політики, економіки, культури, екології, які
мають власну логіку і не редукуються одне до одного [175, с. 29]. У політичній
сфері глобалізація означає „розмивання" суверенітету національних держав
внаслідок дії транснаціональних акторів. У економіці це наступ
денаціоналізованого капіталізму на чолі з ТНК, у культурі – взаємопроникнення
локальних культур в єдиному транснаціональному просторі.
Другий тип моделей глобалізації був сформований наприкінці 1980-х – у середині
1990-х pоків на основі осмислення просторової референції поняття
"глобалізація". Цей тип можна назвати теорією детериторіалізованої
соціальності. У працях А. Аппадураї [52, с. 20], М. Уотерса глобалізація
трактується як сукупність тенденцій, що ведуть до "детериторіалізації", себто
втрати прив'язки соціальних процесів до фізичного простору [175, с. 301]. Ця
модель стала фактично модифікованим продовженням попередньої. Загалом ці теорії
об’єднує логічна структура: обидві можна інтегрувати за допомогою моделі Р.
Робертсона, яка умовно виражається формулою "структурна гомогенність (на рівні
інституцій та норм) + соціальна гетерогенність (на рівні повсякденної взаємодії
культур)" [52, с. 21].
На рівні інституцій та норм зазначені автори вказують на поширення світом
прозахідного капіталізму, ліберальної демократії, становлення яких
супроводжується ст
- Київ+380960830922