РОЗДІЛ 2
Аналіз організації ДОПОМІЖНОГО ВИРОБНИЦТВА у СУЧАСНИХ УМОВАХ господарювання
промислових підприємств
2.1. Оцінка впливу зовнішнього середовища на розвиток допоміжного виробництва
Концепція інноваційно орієнтованої економіки вимагає від багатьох підприємств
дослідження впливу факторів середовища на їхню діяльність із метою
прогнозування стану на перспективу. Середовище організації – економічна
категорія, яка відображає сукупність зовнішніх і внутрішніх факторів прямого та
непрямого впливу, що визначають діяльність суб’єкта господарювання [145, с.
247]. Вивченню цього аспекту приділяється велика увага, оскільки підприємства,
у тому числі допоміжне виробництво, розглядається як відкрита
матеріально-речова система, структурувати яку можна завдяки адаптації до
хаотичних, динамічних, несистемних змін організаційного простору, який включає
у себе зовнішнє та внутрішнє середовище промислового підприємства. Простір
будь-якого підприємства можна визначити як сукупність трьох сфер – внутрішнє
середовище, робоче середовище, загальне середовище. Робоче середовище – це
простір безпосередніх контактів із фірмою, він включає тих учасників ринку, з
якими у фірми є прямі відносини чи які прямо впливають на неї. Це, по-перше,
постачальники економічних ресурсів, необхідних промисловому підприємству
(сировина, фінансовий капітал, виробничий капітал), окремо виділяють
постачальників праці – найманих працівників, клієнтів-споживачів продукції
підприємства, посередників – фінансових, торгових, маркетингових, державних
економічних структури. По-друге, до елементів робочого середовища належать
конкуруючі фірми і так звані контактні аудиторії – засоби масової інформації,
які мають суттєвий вплив на формування успішного і неуспішного іміджу
підприємства. Іноді робоче середовище називають „мікросередовищем”. Загальне
середовище складається з елементів, які не пов’язані з фірмою безпосередньо,
але впливають на формування загальної атмосфери бізнесу. З цієї точки зору
загальне середовище бізнесу іноді називають „екологією фірми”.
Загальне середовище – це середовище непрямих контактів промислових підприємств.
Виділяють чотири основні фактори загального середовища – економічні,
технологічні, політичні, соціальні. Кожний із них, у свою чергу, тісно
пов’язаний з іншими факторами і впливає на них. Робоче та загальне середовище
складає зовнішнє середовище. Внутрішнє середовище можна визначити як сукупність
умов та процесів, які забезпечують у цілому ефективну роботу промислового
підприємства. Його формують кваліфікований персонал підприємства, парк
обладнання, власні та орендовані виробничі приміщення, новітні технології,
організація виробництва управління підприємством [108]. Аналіз внутрішнього
середовища дає уяву про слабкі та сильні сторони діяльності промислового
підприємства, її внутрішні можливості. Загалом внутрішнє середовище
підприємства за функціональними ознаками включає такі основні елементи:
виробництво, фінанси, маркетинг, управління персоналом, організаційну
структура. У кожному з цих елементів можна визначити характерні ознаки для
внутрішнього середовища. У виробництві – це розмір і потужність, тип і вік
обладнання, джерела постачання, тенденції продуктивності, інноваційні
можливості, нормування робіт, рівень браку; в маркетингу – номенклатура
продукції, якість продуктів, розміри та частка ринку, якість маркетингових
досліджень, ефективність використання реклами, організація продажу і сервісу; у
фінансах – величина активів, валові накопичення, дохідність, джерела грошових
надходжень, показники фінансової звітності; в управлінні персоналом – програми
навчання, процедура залучення та вибору кадрів, аналіз трудових ресурсів,
змістовність роботи, система преміювання; в організаційній структурі – характер
делегування повноважень, тип організаційної структури, відносини між
менеджерами і працівниками, характер влади, ефективність менеджменту. Якщо за
критерій структурування взяти процедурні ознаки, то внутрішнє середовище
визначається сукупністю таких факторів: діючі стратегії, потенціал організації,
конкурентні переваги, сильні та слабкі сторони, можливі стратегічні проблеми.
Зобразимо схематично організаційний простір допоміжного виробництва промислових
підприємств на рис. 2.1.
Визначивши загальну структуру організаційного простору допоміжного виробництва
промислових підприємств, необхідно виділити із сукупності ті елементи, які є
для нього найбільш важливі, тобто границі аналізу середовища. На них впливає
три основні фактори:
1) кількість і характер критичних точок, тобто є найбільш значимі елементи
середовища, які змінюються у динаміці;
2) аналіз середовища обмежений у часі: у короткостроковому періоді основна
увага зосереджена на тих елементах, які критично впливають на поточну
діяльність, тобто на елементах робочого середовища, а у довгостроковому періоді
є можливість комплексного дослідження характеру зовнішнього середовища;
3) аналіз буде продуктивний у тому випадку, якщо можна визначити специфіку
елементу, його унікальний характер.
Кількість і характер критичних точок залежить від характеру діяльності
допоміжного виробництва промислових підприємств, вибраних цілей, географічних,
історичних та інших особливостей. Цілі діяльності допоміжного виробництва
визначають специфіку критичних точок організаційного простору. Якщо за напрямок
діяльності вибрано розвиток, то необхідно дослідити стан у промисловості, куди
вони будуть впроваджувати нову продукцію, конкурентів та покупців, динаміку
технологічних змін