розділ 2.2.).
Отже, музичне виконавство має власну структуру, певну кількість складових
елементів і відповідає поставленій вимозі як цілісне явище.
По-сьоме, музичне виконавство повинне бути унікальним засобом виробництва
художніх цінностей, мати власну цінність і самоцінність.
Художні цінності, які створює музичне виконавство, – це художня якість
реального звучання творів, яке стає об’єктом сприймання, аналізу, переживання
і оцінювання. Ціннісна вартість твору формується з двох складових – художньої
цінності твору та якості його технологічного і художньо-образного відтворення.
Відсутність одного з складових не дозволяє досягти високої художньої якості
реального звучання. У практиці давно помічено, що художньо недосконалий твір
не може досягти високого художнього рівня реального звучання навіть за умови
найдосконалішого виконання, а недосконале виконавство, у свою чергу, може
невілювати дійсну точність високохудожнього твору.
Оцінювання музичних творів проводиться, як відомо, переважно з погляду їх
соціальної значимості, актуальності, відповідності естетичному ідеалу, пануючій
моді тощо, а також стосовно їх самоцінності, створеної художнім талантом
композитора, і яка не детермінується зовнішніми впливами.
У системі ціннісно-оцінних відносин оцінюванню підлягають компоненти, операції
і характеристики музичного виконавства, частина яких не має, на перший погляд,
прямого відношення до виконавського процесу. Це, передусім, зовнішній вигляд
виконавця, сценічна культура, артистичність. Проте, основна увага приділяється
сутнісним характеристикам виконавства: виконавській манері, якості звука,
злагодженості колективного звучання, техніко-виконавській досконалості, ритму,
темпу, динаміці, логіці викладення музичної думки у часі, емоційності, глибині
відтворення художньої образності та ін.
"Оціночна діяльність, – писав Л.Н. Столович, – здійснюється як розумом людини,
так і його почуттями" [240, 210]. У зв’язку з цим оцінка виконавства має
емоційне забарвлення, а художня цінність реального звучання значною мірою
детермінується відчутою силою художньо-емоційного впливу.
По-восьме, музичне виконавство повинне мати власну специфіку. Кожне соціально
значиме явище, як відомо, володіє певними специфічними, лише йому притаманними
ознаками і властивостями, що відображають його органічну сутність і зумовлюють
особливості їх виявлення. Унікальність природи явища та зумовлені нею
особливості його побутування і функціонування власне і формують специфіку того
чи іншого явища.
Музичне виконавство, являючись органічним явищем музичного мистецтва,
функціонує, природно, у сфері специфіки музики як такої, і є носієм і
виразником цієї специфіки. У той же час, виконуючи свою основну функцію
звукообразного відтворення музичних творів, воно отримує певні властивості і
характеристики, детерміновані цією функцією. Виконання музики – це унікальний
процес художньої творчості, його унікальність передусім полягає у
багатогранності і неповторності численних дій і операцій пізнавального,
техніко-виконавського і художньо-творчого характеру, в об’єктивно-суб’єктивній
зумовленості як самого процесу, так і продукту виконавської діяльності. Дані
чинники сукупно формують "образ" і специфіку музичного виконавства як відносно
самостійного явища.
По-дев’яте, музичне виконавство повинне виявлятись як практична (художня)
діяльність.
Діяльний підхід до мистецтва як об’єкта наукового пізнання був започаткований
ще в античні часи. Арістотель, формуючи теоретичні засади своєї естетичної
концепції, розглядав мистецтво як характерного представника усієї людської
діяльності. У значення терміну "мистецтво" він укладав діяльне начало:
мистецтво – аналог і модель природи; мистецтво – наслідування природи;
мистецтво – "породження" чи "виникнення"; мистецтво – сукупність якісно різних
форм діяльності. Згідно Аристотелю, мистецтво є особливим видом діяльності –
художньою діяльністю, що є однією з найскладніших форм людської діяльності
[27І, 54-57]. Відповідно він визначає специфіку мистецтва як виду художньої
діяльності, та опрацьовує теорію видів діяльності.
У сучасних наукових дослідженнях діяльний підхід до мистецтва є
основоположним, і використовується як методологічний принцип всебічного
пізнання мистецтва, вивчення його специфіки, функцій, окремих видів, форм і
результатів діяльності тощо (М. Афасіжев, Ю. Борев, А. Буров, В. Ванслов, Л.
Виготский, Ю. Давидов, А. Зись, М. Каган, М. Марков, Ю. Перов, С. Раппопорт, Л.
Столович та ін.) [33; 41; 66; 83; 108; 154; 213; 240].
У даній дисертації розгляд діяльних засад музичного виконавства не переслідує
мету доказати їх органічність, чи обґрунтувати як єдиний засіб і спосіб його
реального буття і функціонування: це питання аксіоматичного характеру. Діяльний
підхід концентрує увагу на видах і формах самої діяльності, особливості яких
відображаються в конкретних процесах і операціях, і, певна річ, на об’єкті і
суб’єкті діяльності. Дані питання дуже важливі для формування концептуального
бачення сутності музичного виконавства як явища та подальшого опрацювання його
теоретичних основ.
Ураховуючи сказане вище, розглянемо деякі аспекти наукового
тлумачення мистецтва як діяльності, що безпосередньо зумовлюють діяльні
характеристики музичного виконавства, структурують його як явище, а саму
діяльність дозволяють осмислити як логічно організований процес.
М.С. Каган визначив чотири складові види художньої діяльності: перетворююча,
пізнавальна, ціннісно-орієнтаційна і комунікативна, які "... зливаючись у ціле
в художній творчості; стають підсистемами якогось системного художнього цілого"
[108, 1
- Київ+380960830922