РОЗДІЛ 2
ЗАСНОВНИЦЬКИЙ ДОГОВІР ЯК УСТАНОВЧИЙ ДОКУМЕНТ СУБ'ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ
2.1. Виникнення і розвиток засновницького договору
В Україні, у разі коли два (або більше) засновника домовляються між собою про
спільні дії, спрямовані на створення юридичної особи, вони укладають договір
про заснування юридичної особи або засновницький договір, залежно від обраної
організаційно-правової форми створюваного суб'єкта господарювання, що містить
умови, покликані регламентувати відносини засновників у процесі створення
нового суб'єкта права. Разом з тим, згідно зі ст.ст. 120, 134, 142, 153 ЦК
України, ст. 82 ГК України засновницький договір є установчим документом
повного товариства і командитного товариства, але не є таким для акціонерного
товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою
відповідальністю. Акціонерне товариство, товариство з обмеженою
відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю створюються на
підставі договору про заснування відповідного товариства, а їх установчим
документом є статут. Наприклад, згідно з ч.2 ст. 153 ЦК України якщо акціонерне
товариство створюється кількома особами, вони укладають між собою договір, який
визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства.
Цей договір не є установчим документом товариства. У ч. 1 ст. 142 ЦК, що
регламентує договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю,
вказується, що якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується
кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між
собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який
встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності
щодо створення товариства тощо.
Таким чином, договір про заснування акціонерного товариства, товариства з
обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю не
відноситься до установчих документів юридичної особи. Він регламентує лише
зобов'язальні відносини засновників у процесі створення юридичної особи і
закріплює бажання засновників здійснити спільні дії, спрямовані на затвердження
статуту юридичної особи та державну реєстрацію нового суб'єкта права, а також
зобов'язує кожного засновника передати внесок до її статутного фонду. Після
державної реєстрації юридичної особи і завершення формування її статутного
фонду зобов'язання, що виникли з цього договору, припиняються належним
виконанням.
З кожним роком в Україні зростає кількість підприємств, створених на підставі
договору. Проте, у процесі організації діяльності товариств, заснованих на
договорі засновники нерідко зіштовхуються зі складними правовими проблемами, що
не в змозі вирішити не тільки самі учасники, а й навіть професійні юристи і
судді.
У процесі діяльності суб'єкта господарювання між засновниками або між окремими
учасниками і суб'єктом господарювання постійно виникають певні розбіжності.
Найчастіше вони пов'язані з вирішенням найбільш важливих питань, що стосуються
розподілу прибутку, виплати дивідендів, виходу учасника з господарської
організації або прийняття до її складу нового члена, обрання органів
підприємства чи відкликання з них осіб, що не виправдали довіри засновників, і
т.д. Звичайно учасники самі досягають згоди з спірного питання, керуючись
укладеним ними договором. Але бувають й інші випадки, коли відсутність або
суперечливість умов засновницького договору не дозволяє однозначно вирішити
заплутану ситуацію, а самі сторони не бажають йти на компроміс. У результаті
тривалий конфлікт між засновниками призводить до розпаду всього підприємства.
Тому в законодавстві, що регулює створення та діяльність договірних суб'єктів
господарювання та у конкретних засновницьких договорах дуже важливо закріпити
основні аспекти діяльності суб'єкта господарювання, установити процедуру
врегулювання спорів.
Практика також показує, що всі істотні особливості правового статусу
договірного суб'єкту господарювання знаходять відображення в умовах
засновницького договору. Тому неясність, неточність формулювань умов договору
про заснування договірного суб'єкту господарювання спотворює обрану
засновниками організаційно-правову форму юридичної особи. Так, у травні 2002 р.
ЗАТ "Сармат" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ЗАТ
"Оболонь" про визнання недійсними п. 5.4.3 статуту та п. 9.2.3 установчого
договору ЗАТ "Оболонь". На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на
невідповідність вказаних пунктів статуту й установчого договору нормам чинного
законодавства України, оскільки вони обмежують дієздатність осіб щодо придбання
і відчуження акцій товариства.
Рішенням господарського суду м. Києва від 14 серпня 2002 р., залишеним без змін
постановою Київського апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2002 р.,
позов задоволено: п. 5.4.3 статуту та п. 9.2.3 установчого договору ЗАТ
"Оболонь" щодо утримання акціонерів від відчуження та/або передачі (зокрема від
передачі в управління або користування) акцій будь-кому, крім акціонерів
Товариства, самому Товариству або працівникам Товариства з дозволу Ради –
визнані недійсними.
Рішення та постанова мотивовані тим, що положення Закону України "Про
власність" встановлюють право власника акцій, які є об'єктом приватної
власності, на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися своєю
власністю. При цьому Закон вказує на те, що діяльність власника може бути
обмежена лише у випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами
України. Обмеження розпорядження акціями закритого акціонерного товарист
- Київ+380960830922