РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ЕТАПИ ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ К.ШИРОЦЬКОГО
2.1. Формування наукових засад і громадських поглядів ученого
Особистість українського історика-краєзнавця та дослідника історії культури
України Костя Віталійовича Широцького за загальним визнанням відіграла значну
роль у національно-культурному, педагогічному та громадсько-політичному житті
України, зокрема Поділля, тому й привертає увагу багатьох сучасних українських
науковців. Однак, не зважаючи на це, й досі в його біографії ще багато
невідомих сторінок. Тому, виходячи з поставленого дисертаційного завдання,
будемо намагатися якнайдетальніше та найточніше за допомогою віднайдених
матеріалів та документів висвітлити життєвий шлях вченого.
Народився Кость Широцький 26 травня (7 червня за старим стилем) 1886 р. у с.
Вільшанка-Бершадська Ольгопільського повіту Подільської губернії (тепер
Крижопільського р-ну Вінницької обл.) в родині священика зі старовинного
українського роду Шеїчів-Широцьких [141].
Щодо родоводу вченого, то завдяки дослідженню відповідних матеріалів стало
відомо, що його батько Віталій Андрійович Широцький (Шероцький) народився 28
квітня 1862 р. в с. Губник Гайсинського повіту. Закінчивши Подільську духовну
семінарію, він у 1882 р. був призначений на посаду псаломщика у с. Лукашівка
Гайсинського повіту, в 1884 р. став священиком Свято-Покровської церкви у с.
Вільшанка-Бершадська. Пізніше у 1894 р. Віталій Андрійович був переведений
помічником настоятеля Олександро-Невської церкви в м. Межирові Літинського
повіту, а вже з 1896 р. став священиком у с. Білоусівка Гайсинського повіту
[324]. Він вважався на Поділлі високоосвіченим та авторитетним священиком –
часто виступав на численних зібраннях духовенства. В. Шероцький (таким
прізвищем він частіше підписував свої праці), підтримуючи добрі стосунки з
редактором часописів „Подольские епархиальные ведомости” і „Православная
Подолия” істориком Є. Сіцінським, друкував у них свої статті про різноманітні
аспекти життя в Білоусівці й навколишніх селах – стихійні лиха чи цікаві
святкування, а також розвідки про подільські народні звичаї і релігійні обряди
[148; 325]. Мати вченого, Євгенія Іванівна походила з роду Квартировичів і
народилася в 1868 р. [324]. Її батько Іван Іванович народився 26 вересня 1832
р. в сім’ї священика у с. Куровки Проскурівського повіту, який був родом з
Галичини [326, с.568]. Свого часу Іван Квартирович навчався в Подільській
духовній семінарії у Кам’янці-Подільському на одному курсі із Степаном
Руданським. Вони разом винаймали кімнату в північній частині Старого міста у
матушки-вдови Єлизавети Княгницької і обидва закохалися в її дочку Марію. Однак
за повелінням матері Марія Княгницька одружилась з Іваном Квартировичем, хоча й
кохала Степана Руданського, який потім присвятив їй свої кращі ліричні пісні:
„Ти не моя” і „Повій, вітре, на Вкраїну”. Одна з дочок Марії Василівни та Івана
Івановича Квартировичів – Євгенія вийшла заміж за Віталія Широцького [96]. Іван
Квартирович з 1857 р. і до кінця свого життя був священиком у м. Межирові
Літинського повіту [326, с.569]. Протягом 32 років він також виконував
обов’язки законовчителя міністерського училища, в 1887 р. – наглядач за
викладанням закону Божого у всіх міністерських училищах Літинського повіту. В
1865-1882 рр. займав посаду окружного Благочинного і був нагороджений за
відмінну працю орденом св. Анни 3-го ступеня. Протягом одинадцяти років
виконував обов’язки депутата на училищних і єпархіальних з’їздах, був
співробітником окружного опікунства (1883) [326, с.571], членом Благочинної
Ради з 1888 р., Окружного Будівельного Комітету (1889), Іоанно-Предтеченського
Братства (1876) і Місіонерського Товариства (1889) [326, с.572]. Свого часу
Іван Квартирович був визнаний одним із відомих подільських меценатів при
збиранні коштів для побудови Олександро-Невського храму в м.
Кам’янці-Подільському [326, с.573].
Нами було досліджено, що дід по батькові Андрій Романович Широцький народився 7
квітня 1832 р. в сім’ї священнослужителя Георгіївської церкви у
Кам’янці-Подільському на Польських фільварках. Освіту отримав у чоловічій
гімназії, Дунаєвецькому духовному училищі та Подільській духовній семінарії,
після закінчення якої з 1859 р. піввіку прослужив священиком у військовому
поселенні Губнику Гайсинського повіту [327, с.881]. За його сприянням у селі
був збудований новий храм і відкрита церковнопарафіяльна школа [328, с.328].
Протягом 1868-1896 рр. він виконував обов’язки повітових бібліотекаря, депутата
Тульчинського духовного училищного з’їзду і благочинного (1881-1893), наглядача
церковнопарафіяльних шкіл, був членом Благочинної Ради та Гайсинського відділу
Подільської Єпархіальної Училищної Ради (1888-1895). За добру службу отримав
сан протоієрея та орден св. Анни 3-го ступеня [327, с.882]. Його дружина
Катерина Вікторівна походила з родини Глищинських [327, с.887]. Наслідуючи
батька, його сини Кирило, Дмитро, Євген, Інокентій, Віталій, Петро і Костянтин
стали сільськими священиками [329]. Окрім синів у нього були ще три дочки,
імена яких встановити не вдалося, однак відомо, що їх чоловіки теж були
парафіяльними священиками [327, с.883].
Після детального вивчення архівних документів нам стало відомо, що у сімействі
Широцьких окрім Кості були ще молодші сестри Віра (1889 р.н.), Олександра (1891
р.н.), Наталя (1896 р.н.), які закінчили Тульчинське парафіяльне училище та
брати Павло (1892 р.н.) і Степан (1903 р.н.), котрі навчалися в Тульчинському
духовному училищі та Подільській духовній семінарії [324]. Степан після
отримання освіти вчителював [330].
- Київ+380960830922