РОЗДІЛ 2
Становлення та еволюція пошти на території сучасної Донецької області
Становлення та розвиток поштової справи на території сучасної Донецької області
безпосередньо пов’язані з історією зв’язку України, а зважаючи на імперський
період в її історії – то і Росії.
Матеріальними первістками функціонування вітчизняної пошти вважаються перші
листи і грамоти, якими обмінювалися князі, починаючи з другої половини XVII ст.
Проте в класичному розумінні пошта стала лише тоді виправдовувати свою назву,
коли почала слугувати всьому суспільству як державна організація і базуватися у
своїй діяльності на певних засадах, однак цей шлях вимірюється не одним
століттям.
2.1. Державна поштова справа Російської імперії у ХІХ ст.
На Русі виникненню та становленню регулярних поштових зв’язків передувало
функціонування окремих відділків, зафіксованих ще у джерелах XII ст. Досить
ґрунтовно ці питання вивчав радянський історик О.Н. Вігільов, який дослідив
історію пошти від першого літописного згадування про пересилання звісток на
Русі до XVIII ст. [1]. На підставі архівних документів Центрального державного
архіву стародавніх актів науковець довів, що вже у X ст. на території Київської
Русі існувала натуральна повинність – “повоз”, за умовами якого населення
здійснювало перевезення княжих вісників та вантажів. У другій половині XIII ст.
“повоз” було замінено новою, більш прогресивною системою перевезення гінців та
княжих вісників – “ямською гоньбою”. При населених пунктах споруджувались
станції, які мали назву “ями”. Вивчаючи історію розвитку всесвітньої пошти
М.Ю. Шедлінг визначав, що слова “ям”, “ямщик” походять з татарської мови й
означають “шлях” [2]. Так, під впливом монголо-татарської навали у слов’янській
мові з’явились нові слова, які на протязі століть застосовувались у поштовій
справі й увійшли в історію поштового зв’язку.
Поштові станції підпорядковувались Ямській канцелярії, яка була однією з
найважливіших державних установ середньовічної Русі. Ця установа завідувала
всіма транспортними засобами держави, відкривала та влаштовувала нові ями
(поштові станції), видавала подорожні, призначала наглядачів за станціями,
розраховувалася з ямщиками за гоньбу – (виконані роботи) тощо [3].
Серед значної кількості джерел, які засвідчують факти розвитку поштових
відносин та поштово-пасажирських перевезень у XVIII ст., особливе місце
належить урядовим наказам Колегії іноземних справ та Ямської канцелярії, що
зберігаються у фондах Російського державного історичного архіву [4]. Ці справи
повідомляють про обсяги здійснення перевезень поштовими трактами, які
з’єднували між собою міста, прикордонні фортпости.
Під час воєн ці установи набували особливої ваги. Їх діяльність була спрямована
переважно на потреби армій і лише частково – цивільного населення.
Так, необхідність у спостереженні за подіями, що відбувалися в Криму й
Туреччині під час російсько-турецької війни 1735?1739 рр., сприяла налагодженню
поштового сполучення в Малоросії. Як свідчать архівні документи, на території
України у 1737 р., на підставі наказу Колегії іноземних справ Російської
імперії, Ямською канцелярією було засновано особливу пошту від Москви до Києва.
Вона здійснювала доставку кореспонденції повноважним міністрам, які брали
участь у перемовинах з Туреччиною [5]. Утім, для створення розгалуженої
державної мережі поштових закладів потребувалося додаткове фінансування, що під
час військових дій було не можливим. Сенатом було ухвалене рішення щодо
використання наявних гетьманських поштових трактів, а для особливо термінових
звісток – спрямування спеціальних кур'єрів.
Досліджуючи історію запорізьких козаків, відомий історик Д.І. Яворницький
відзначав: „У країні, що історично існувала понад двісті років, у країні,
цілком влаштованій, у країні, де жили люди, що постійно перебували у жвавих і
безперервних зносинах з державними й пануючими особами сходу, заходу, півночі й
півдня, не могло не бути такої першої і разом з тим такої необхідної на шляху
розвитку культури установи, як пошта” [6]. У своїх роздумах з цього питання
дослідник звернувся до розвитку “поштових гонів” – перших поштових установ на
території України з середини XVIII ст., на підставі чого стверджував, що від
часу дії цих гонів бере початок український поштовий зв’язок. Автор пов’язував
розвиток поштової справи з іменами Ф. Воєйкова, “командира” Новоросійської й
Київської губернії, та М. Ісакова, “управителя” Новоросїї. Д.І. Яворницький дав
детальне географічне розташування перших козацьких поштових гонів, облаштованих
у чотирьох пунктах: у Крюкові, біля правого берега р. Дніпра, поруч з
Кременчуком; слободі Онуфріївні, на річці Сухий Омельник Херсонської губернії
Олександрійського повіту; біля південного краю балки Княжі Байраки
Катеринославської губернії Верхньодніпровського повіту; у селі Жовтому, на
сході від Княжих Байраків. У кожному з цих пунктів були облаштовані поштові
станції, службу несли три козаки, які тримали для зміни до шести коней,
виконували обов’язки щодо перевезення пошти та посланців, стягували плату за
послуги (вартість послуг становила одну копійку з версти за одного коня) [7].
Саме завдяки цим козацьким поштовим службам тривалий час здійснювалися поштові
зносини на території України.
Відомий український історик О.І. Гуржій у своїй праці “Українські землі
наприкінці XVII – у І пол. XVIII ст.” звертався до діяльності гінців та
вістових (прототип майбутнього зв’язківця – листоноші), організації поштових
трактів, засобів пересилання відправлень та форм сплати послуг (за відстань та
за вагу відправлення) [8]. Розвитком поштової справи в Україні безпосередньо
займав
- Київ+380960830922