РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА СТАНУ ВИРОБНИЦТВА МОЛОКА ТА ЙОГО ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ
2.1. Виробничі ресурси та ефективність їх використання
Гарантування продовольчої безпеки України є основним напрямом економічного й
соціального розвитку на перспективу. Ці проблеми як взаємопов’язані залежать
від рівня розвитку сільського господарства та підвищення ефективності
виробництва. Підвищення економічної ефективності агропромислового виробництва,
як зазначає М.К. Пархомець, раціональне використання природних умов і місцевих
виробничих ресурсів, поліпшення забезпечення населення продуктами харчування
значною мірою залежать від того, наскільки науково обґрунтовано
функціонуватимуть як регіональні агропромислові підкомплекси, так і АПК в
цілому [118, с. 7].
Нарощування обсягів промислової і сільськогосподарської продукції для
забезпечення потреб населення пов’язано із залученням у виробничий процес
дедалі більшої кількості природних ресурсів. Зростання потреби у продукції
землеробства і тваринництва зумовило освоєння всіх придатних для
сільськогосподарського виробництва земель, будівництво великих каналів для
спрямування водних ресурсів з багатоводних у маловодні, розширення масштабів
осушувальної і зрошувальної меліорації земель, збільшення виробництва і
внесення мінеральних добрив.
Населення міст і промислових центрів споживає багато видів
сільськогосподарської продукції, серед них значна частина припадає на
малотранспортабельні. Це потребує великих обсягів грошових коштів, продукція
при транспортуванні втрачає якість, у зв’язку з цим створюють виробництва її у
сільськогосподарських підприємствах, що розміщуються недалеко від споживачів.
У сільському господарстві велике значення мають природні чинники, тому процес
відтворення залежить від конкретних для кожної зони природних умов.
Київська область розміщена на півночі України в середній течії Дніпра.
Характеризується неоднорідністю умов сільськогосподарського виробництва, де три
чверті площ сільськогосподарських угідь і чотири п’ятих площі орних земель
належать до зони Лісостепу, а решта – до зони Полісся. У ґрунтовому покриві
поліської зони переважають дерново- слабо- і середньо- опідзолені ґрунти; крім
того, тут є дернові й лучні, болотні та світло-сірі ґрунти, які найдоцільніше
використовувати в кормових і овочевих сівозмінах. У господарствах лісостепової
зони переважають опідзолені чорноземи, дерново- і слабопідзолисті та сірі
опідзолені ґрунти. Область розташована у межах помірно кліматичного поясу, тип
клімату – помірно-континентальний. Річна кількість опадів дорівнює 500-620 мм,
переважна їх більшість (близько 70 %) припадає на період з квітня по жовтень,
що позитивно впливає на ріст і розвиток сільськогосподарських культур.
У цілому природно-кліматичні умови в зонах Лісостепу і Полісся сприятливі для
ведення молочного скотарства, хоча серед негативних слід виділити такі явища,
як заморозки, небезпечні для теплолюбних культур (сходи кукурудзи та качани
молочної стиглості пошкоджуються при -2-3?С); посушливі періоди влітку можуть
тривати до 40 днів у Лісостепу, 10-25 днів – у зоні Полісся, спостерігаються
суховії, які часто супроводжується зливами і грозами.
Аналіз земельних ресурсів, як основного засобу сільськогосподарського
виробництва щодо їх відповідності потребам розвитку молочного скотарства (табл.
2.1), свідчить, що у 1990 р. в Київській області налічувалося 531
сільськогосподарське підприємство, загальна земельна площа яких становила
1519,5 тис. га, у тому числі 1467 тис. га сільськогосподарських угідь. На одне
підприємство припадало 2648 га сільгоспугідь. Після прийняття Земельного
кодексу (2001 р.) Закону „Про особисте селянське гоcподарство” від 15 травня
2003 р. №742-IV значно скоротилося використання ріллі, сіножатей та пасовищ для
сільськогосподарських потреб. Це призвело до зменшення загальної земельної
площі для ведення сільськогосподарського виробництва: від 1519,5
Таблиця 2.1
Динаміка і структура землекористування у сільськогосподарських підприємствах
Київської області *
Показники
Роки
2004 р. в % до
1999
2000
2001
2002
2003
2004
1999
2002
Кількість господарств
628
642
554
518
568
534
85,0
103,1
Загальна земельна площа, тис. га
1231,5
1016,7
983,3
966,9
895,0
862,8
70,1
89,2
100,0
100,0
100,0
100,0
100,0
100,0
у т. ч. сільгоспугіддя
1210,0
997,0
969,0
954,9
888,0
856,1
70,8
89,7
98,3
98,1
98,5
98,8
99,2
99,2
з них: рілля
1063,0
899,5
876,8
857,6
809,0
780,7
73,7
91,0
86,3
88,5
89,2
89,2
90,6
90,5
сіножаті
78,6
51,0
48,5
45,0
38,0
37,2
47,3
82,7
6,4
5,0
4,9
5,0
4,5
4,3
пасовища
68,4
46,5
43,7
40,0
34,0
31,5
50,4
78,8
5,6
4,6
4,4
4,4
3,0
3,7
інші
21,4
19,7
14,1
12,0
7,0
6,7
31,3
55,8
2,0
2,0
1,0
1,0
0,8
0,8
Всього:
ріллі на 1 га сільгоспугідь, га
0,88
0,90
0,90
0,90
0,90
0,91
103,4
101,1
загальної земельної площі на 1 підприємство
1961
1584
1775
1867
1576
1616
82,4
86,6
сільгоспугіддь на 1 піприємство, га
1927
1553
1749
1843
1563
1603
83,2
87,0
у т. ч. ріллі, га
1693
1401
1583
1656
1424
1374
81,2
83,0
У середньому на працівника, зайнятого в сільському господарстві:
сільгоспугіддь на1га
17,3
10,4
10,5
12,5
13,6
15,0
86,7
120,0
у т.ч. ріллі, га
15,2
9,3
9,4
11,3
12,4
13,7
90,1
121,2
*За даними Держкомстату України [110-117].
тис. га у 1990 р. до 862,8 тис. га у 2004 р., у тому числі угідь від 1467 тис.
га у 1990 р. до 856,1 тис. га у 2004 р., з них ріллі – від 1251,6 тис. га у
1990 р. до 780,7 тис. га у 2004 р., сіножатей – ві