розділ 2.2. Функціональне призначення вироку апеляційної інстанції
та питання, що вирішуються при його постановленні
Як правило, постановлення апеляційним судом рішення у формі вироку,
здійснюється за результатами розгляду апеляційного подання, що приноситься
прокурором, якій виступав у суді першої інстанції, як державний обвинувач і не
переконав суд у правильності своєї позиції. Як показало дослідження матеріалів
судової та прокурорської практики у 2003 р. з 579 вироків, що постановлені
судами апеляційної інстанції після скасування вироків нижчестоящих судів, лише
20 постановлені з ініціативи інших учасників процесу (у 2002 р. відповідно 27 з
372).
Функція прокурора в стадії апеляційного провадження, як і у суді першої
інстанції, - підтримання державного обвинувачення [209, с. 75]. Винесення
вироку в суді апеляційної інстанції пов'язане з обов'язковим продовженням
обвинувальної діяльності у випадках, коли суд другої інстанції дійде висновку
про необхідність ухвалення рішення, що спричинить погіршення положення
засудженого або виправданого в порівнянні з вироком нижчестоящого суду. Але,
наприклад, В.К.Случевський вказував, що в суді апеляційної інстанції прокурор
не є органом обвинувачення, а є присутнім для того щоб пояснити значення
представлених доказів, указати на застосовані до справи закони й дати висновок
про правильність застосування їх до даного випадку [243, с.436]. Продовження
обвинувальної діяльності передбачає собою фактично стопроцентну зв’язаність
суду, що розглядає справу по суті, позицією прокурора, який підтримує державне
обвинувачення. В апеляційної інстанції немає правила, що у разі якщо прокурор
погоджується із доводами апеляції, що принесена засудженим, суд зобов’язаний
внести відповідні зміни, хоча по суті, погоджуючись із доводами апелянта,
прокурор фактично відмовляється від частини обвинувачення.
Але слід погодитися із М.А. Воробейніковим, що у ситуації, коли відсутня скарга
сторони обвинувачення, діяльність суду протікає в обстановці внутрішнього
логічного протиріччя [71, с.11]. Обвинувачення, як і позов у цивільному
процесі, виконує функцію “імпульсу до виникнення та рушійної сили кримінального
процесу”[219, с.74]. Аналогічне значення має подання або скарга потерпілого для
апеляційного провадження. М.М.Ковтун розглядає як самостійну форму апеляції
заперечення сторін на апеляційні вимоги інших учасників процесу [270, с.588].
Але з цим можна погодитися лише якщо, заперечення в яких йдеться про погіршення
становища засудженого або виправданого будуть подані в межах строку на
апеляційне оскарження. Інший підхід суперечить ч.2 ст.355 КПК.
Специфіка підтримання обвинувачення в стадії апеляційного розгляду заключається
в тому, що вимоги обвинувача спрямовані на виправлення рішення суду першої
інстанції, але при цьому він продовжує підтримувати обвинувачення у відношенні
засудженого або виправданого лише в межах вимог, заявлених у суді першої
інстанції. Але з урахуванням сутності апеляційного розгляду слід внести певні
зміни у ст. 348 КПК. Виходячи з поняття “обвинувачення”, яке використовується у
теорії кримінального судочинства [276, с.177; 284, с.58], ним не повністю
охоплюється коло питань, щодо вирішення яких висловлює свою думку прокурор,
підтримуючи обвинувачення, та з яких ним у подальшому можуть бути подані скарги
. Перш за все, це стосується міри покарання. Диспозитивність та позовна природа
інституту апеляції впливають й на можливість немотивованої відмови від
підтримання скарги, що призводить до закриття апеляційного провадження.
Дослідження практики показало, що виносячи ухвалу про закриття апеляційного
провадження, колегія суддів, як правило, не викладає змісту та мотивів
клопотання про відкликання апеляції, обмежуючись посиланням на ст.ст. 355, 359
КПК [28].
Отже, питання, що вирішуються апеляційним судом при постановленні вироку,
відносяться до питань позовної процедури у кримінальному процесі. На думку
М.М.Ковтуна, специфічною рисою судово-контрольних стадій кримінального
судочинства є особлива форма здійснення правосуддя, “покликана до вирішення по
суті спору сторін із приводу правосудності, винесених у нижчестоящій інстанції
(і оскаржених зацікавленими учасниками процесу) судових рішень. Суд у ролі
безстороннього арбітра, перевіряє правосудність судових рішень, що послужили
предметом судової перевірки, і дає відповідь по суті заявлених вимог сторін"
[130, с.17]. Таким чином, на відміну від розгляду справи по суті в суді першої
інстанції, де вирішується питання про доведеність обвинувачення, апеляційний
суд вирішує по суті вимоги апелянта щодо виправлення рішення суду першої
інстанції. Але при цьому вимоги варто розділити на дві групи у тій
послідовності як вони вирішуються апеляційним судом: 1)до рішення суду першої
інстанції ( перелічені у скарзі порушення законності та обґрунтованості ) і 2)
до вирішення справи по суті судом другої інстанції (пов'язані з винесенням за
підсумками перевірки рішення, що задовольняє інтересам апелянта, тобто
запропонований ним варіант рішення). Слід зазначити, що якщо апеляція подається
засудженим, він може обмежитися наведенням доводів лише щодо першої групи
фактів, залишивши вибір шляху виправлення судової помилки на розсуд суду, то
для постановлення вироку необхідно чітке визначення вимог апелянта відносно
обох груп питань. Перелік процесуальних засобів дослідження обставин справи
дозволяє апеляційному суду прагнути тієї ж мети, що й суду першої інстанції -
встановлення істини в справі. Тобто, апеляційна інстанція дає відповідь, як по
суті заявлених вимог, так і вирішує обвинувачення в залежності від змісту та
сп
- Київ+380960830922