РОЗДІЛ 2.
РОЗВИТОК ЦУКРОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ В XІX – ПОЧАТКУ XX СТ.
2.1. Становлення цукрової промисловості в Україні (1802 –1861 рр.)
У XVIII ст. феодально-кріпосницькі відносини в економіці Російської імперії, в
тому числі і Україні, досягли вершини свого розвитку. Перша половина XIX ст.,
особливо 50–ті рр. – це період розкладу і кризи феодально-кріпосницьких
системи, що спричинились активним зростанням нових, більш прогресивних
капіталістичних відносин. В даних історичних умовах, наприкінці XVIIІ – на
початку XІX ст. в Російській імперії, до складу якої на той час входило
більшість українських земель, з особливою силою появилася жага до
підприємництва у цукробуряковій промисловості. Українські губернії вже в першій
половині XIX ст. стали основним районом мануфактурної цукровобурякової
промисловості імперії [68, 200-201]. До цього часу в Російській імперії
існували лише цукрові рафінадні заводи, які виробляли рафінад з імпортованого
тростинного цукрового піску [200-201; 53, 32]. Перший рафінадний завод був
побудований в 1719 р., за іншими даними в 1720 р. московським купцем Вєстовим
[80, 33]. В 1776 р. їх було всього п’ять, а в 1804 р. – сім, при чому деякі і
на українських землях [200-201; 53, 32]. Першим офіційно зафіксованим в
архівних джерелах рафінадновиробничим підприємством на території України стала
“кам’яна цукрова фабрика” купця Маслєнікова в м. Кременчук Малоросійської
губернії в 1796 р. [200-201]. Перший примітивний цукробуряковий завод на
теренах Російської імперії побудував в своєму маєтку Є. Бланкеннагель. 17
лютого 1797 року він вперше переробив буряковицю на сік і спирт. Ця дата веде
початок зародження цукробурякової промисловості в Російській імперії [80, 33].
До кінця XVIII ст. учені Російської імперії, Прусії, що досліджували місцеві
рослини, незалежно друг від друга знайшли, що кращим з них для промислового
вироблення цукру, окрім цукрової тростяниці “є біла буряковиця” [85, 7]. У
роботі С. Іванова та І. Лепешкіна [62, 18] зазначається, що в Росії вже в
1798-1799 р. буряк вважали сировиною для вироблення кристалічного цукру.
Найбільш вдалі від інших лабораторні досвіди з метою пошуку найбільш
економічних способів переробки буряка і вироблення кристалічного цукру
проводилися в Німеччині К. Ахардом (Ашаром) у 1786-1799 р. [85, 7]; а в Росії –
московським аптекарем І. Біндгеймом 1798–1799 рр. [53, 33].
У Німеччині “...затративши багато грошей і часу (почалися досліди в 1786 р.),
К. Ахард нарешті 11 січня 1799 р. зміг піднести прусському королю першу пробу
бурячного цукру вагою 10 фунтів 30 лот”. Призначена королем Пруссії комісія з
перевірки досвідів К. Ахарда доповідала “..хоча цими досвідами і не цілком
підтверджуються обіцяні К. Ахардом сприятливі результати, але все-таки
передбачаються вигоди, притому дуже значні” [85, 7]. “Свій спосіб (очистки
соку) одержання цукру К. Ахард змінював кілька разів... Останній спосіб К.
Ахарда складався у віджиманні бурячної каші й у домішуванні до віджатого соку
сильно розведеної сірчаної кислоти” [227, 30-33]. “...У цьому погляді на
очищення бурячного соку К. Ахард виявлявся самотнім”. Кислотне очищення соку,
що він також застосував на першому цукровому заводі, була його принциповою
помилкою, а спосіб безперспективним [85, 7].
К. Ахард при відчутній допомозі прусського уряду довів свої досвіди до
промислового виробництва. У 1802 р. К. Ахардом був створений і пущений перший у
Німеччині цукробуряковий завод у його маєтку Кунерн у Сілезії, і в сезон 1802
р. отриманий перший цукор у промислових умовах. Задовільний вихід цукру з
буряка на першому заводі К. Ахарда (по того часу) досягався за рахунок селекції
і добору високоцукристих сортів буряка [85, 7].
Селекції буряка К. Ахард надавав першорядного значення, вважаючи бурячні
плантації першим цехом заводу. Пізніше в Прусії й інших країнах, що переробляли
буряк, очищення соку здійснювалося “по російському способу” – вапном. Через 25
років Німеччина урочисто відзначила перший ювілей створення цукру з буряка в
промислових умовах [85, 7].
Рівнобіжно у Російській імперії, до складу якої належало в той час більшість
українських земель, І. Біндгейм у 1798 р. одержав, а на початку 1799 р. (як і
К. Ахард у Німеччині) представив перший кристалічний цукор з буряка на “найвище
ім’я” у Петербурзі у виді трьох проб: “одну у вигляді цукрової голови, іншу
зовсім чисто охрустальованного, а третю – не зовсім чисто охрустальованного
цукру” [33; 85, 7]. Проби цукру було доручено досліджувати академіку Ловіцу, що
доклав Колегії: “Цукор цей, зроблений з білої буряковиці, по зовнішньому
вигляді, повністю походить на найчистіший канарський цукор, має належну чистоту
і ні в чому своїми якостями не уступає цукру, виготовленого з тростини” [85,
7]. Однак, при всім цьому І. Біндгейм свої подальші досвіди припинив і
незабаром виїхав з Російської імперії [85, 7].
У той же час вивчення архівних документів кінця XVIII–XIX ст. про створення в
Росії цукробурякового виробництва, показаних у роботах С. Іванова і І.
Лєпєшкіна [62, 18], К. Воблого [30] і інших свідчить, що незалежно від
лабораторних досвідів К. Ахарда, І. Біндгейма та інших, виробничі досвіди
одержання бурячного цукру (при цьому на ступінь вище від лабораторних) проводив
у 1799–1801 р. Яків Степанович Єсіпов [2, 3; 85, 7].
У своєму підмосковному маєтку Нікольскому Я. Єсіпов розробляв і випробував
устаткування, технологію переробки буряка, схему очищення соку та інші
технологічні процесу виробництва цукру з буряковиці. Перші два роки
випробовувань (1799–1800 рр.) не дали позитивних результатів – цукор був
д
- Київ+380960830922