РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ
2. 1. Нормативно-правове забезпечення та організація профорієнтаційної роботи
Профорієнтаційна робота повинна ґрунтуватись на соціально-економічній
стратегії, концептуальних положеннях державної політики у сфері відтворення
трудового потенціалу, що включає профорієнтацію, які визначаються законами
України, указами Президента України, постановами, розпорядженнями,
інструкціями, нормативно-правовими документами тощо. В Україні необхідність
сприяння громадянам у свідомому, обґрунтованому професійному виборі
задекларовані в низці законодавчих актів. Так, статтею 43 Конституції України
проголошено, що: “Кожен має право на працю, яку він вільно обирає, або на яку
вільно погоджується. А держава створює умови для повного забезпечення права на
працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності,
реалізовує програми професійного навчання, підготовки й перепідготовки кадрів
відповідно до суспільних потреб” [95]. Статтею 2 “Кодексу законів про працю”
визнане “…право громадян на вільний вибір професії, роду занять і роботи, що
забезпечуються державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості
населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової
кваліфікації …” [87, с. 4]. Але у названих головних законодавчих актах не
згадується про професійну орієнтацію населення, як засобу, інструменту
реалізації задекларованих прав. Як наслідок, це призвело до того, що в інших
законах також не конкретизовані шляхи й умови реалізації конституційних прав
громадян щодо сприяння їм в обґрунтованому професійному виборі.
Зокрема, в Законі України “Про освіту” записано, що метою освіти є: “…розвиток
особистості як найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і
фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян
здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі
інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення
освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими
фахівцями” [56]. Однак, в ньому відсутня окрема стаття щодо профорієнтації як
засобу, інструменту реалізації конституційного права молоді, яка навчається, на
обґрунтований професійний вибір. Лише в першій частині статті 14 записано, що
місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування
організовують професійну консультацію та продуктивну працю учнів. Тобто,
профорієнтацію обмежили лише одним профконсультаційним напрямком, до того ж
лише учнів. При цьому не передбачено її фінансового, матеріально-технічного,
кадрового, інформаційного та науково-методичного забезпечення. На підставі
Закону України “Про освіту” розроблені закони: “Про вищу освіту”, “Про загальну
середню освіту”, “Про позашкільну освіту” й інші [55; 61; 62], в яких також
відсутні окремі статті з професійної орієнтації.
Зокрема, в статті 5 Закону України “Про загальну середню освіту” одним із
основних завдань загальної середньої освіти визнана “… підготовка учнів,
вихованців до подальшої освіти і трудової діяльності”, однак лише в другій
частині статті 9, яка стосується “Інших навчальних закладів системи загальної
середньої освіти” вказано, що міжшкільний навчально-виробничий комбінат повинен
забезпечувати потреби учнів (вихованців) загальноосвітніх навчальних закладів у
“…профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці”. Тобто,
профорієнтаційна робота виноситься за межі основного навчально-виховного
процесу.
В Законі України “Про позашкільну освіту” відзначено, що позашкільна освіта має
спрямовуватись на розвиток здібностей вихованців, учнів, слухачів, задоволення
їхніх запитів і потреб у професійному визначенні, але не передбачено надання їм
профорієнтаційних послуг. Тому при виборі гуртків, секцій, клубів,
культурно-освітніх, спортивно-оздоровчих, науково-пошукових занять більшість
дітей виходить або з власного (невеликого) досвіду, або користується порадами
батьків, друзів. В результаті, вони часто змінюють гуртки, секції, клуби,
шукаючи методом проб і помилок заняття за своїми здібностями.
На необхідність сприяння громадянам в адекватному професійному виборі вказано в
статтях 1, 3, 4, 7, 9, 13, 14, 18, 19, 22 Закону України “Про зайнятість
населення” з останніми доповненнями і змінами. Так, статтею 13 встановлено, що
організація профорієнтації є одним із засобів регулювання зайнятості населення,
а статтею 18 - що територіальні центри профорієнтації входять до складу
державної служби зайнятості [63]. Даним Законом передбачено профорієнтаційне
обслуговування, в основному, незайнятих, в тому числі безробітних громадян.
Однак в ньому відсутня окрема самостійна стаття щодо професійної орієнтації
населення.
В Указі Президента України “Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в
Україні на період до 2010 року” підкреслюється необхідність допомоги у
свідомому професійному самовизначенні та ефективній адаптації молоді до умов
ринкової економіки [200]. Законом України “Про внесення змін до Закону України
“Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” вказано, що
молодим громадянам, які звертаються до служби зайнятості населення, повинні
надавати послуги з профінформації, профконсультації для адекватного вибору
професії, місця роботи, виду трудової діяльності [55].
Відповідно до Конвенції 142 МОП та Рекомендації 150 щодо “Професійної
орієнтації та професійної підготовки у сфері розвитку людських ресурсів”
постановою Кабінету Міністрів України від 27.01. 1994 р. №48 була схвалена
“Концеп
- Київ+380960830922