РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ ПРОЦЕСУ ПОЛІТИЗАЦІЇ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ
2.1. Соціально-економічні чинники в політичній трансформації українських
профспілок
У проблемі дослідження політичної діяльності профспілкових організацій в період
незалежності України провідне місце посідає вивчення її витоків та аналіз умов,
в яких вона розвинулася в одну з пріоритетних форм профспілкового
функціонування.
Така необхідність обумовлена, перш за все тим, що становлення нової моделі
українських профспілок відбувалося в період кардинальних змін в усіх сферах
суспільного та державного життя, що неодмінно позначилося на політичній
трансформації профспілкових організаій. Тому з’ясування визначальних факторів,
які вплинули на цей процес дадуть змогу довести або спростувати факт політичної
діяльності профспілок взагалі та визначитись у проблемі її доцільності.
На початку вважаємо за необхідне дещо розглянути загальний
соціально-економічний стан в країні. Соціальна політика держави у перші роки
незалежності здійснювалася за залишковим принципом, не мала цілісного
спрямування, комплексного підходу до її проведення, належного фінансування, не
було дійового контролю за її втіленням у життя. Є всі підстави вважати, що на
початку 90-х років здійснення соціальної політики відбувалося шляхом видання
декретів та рішень, навіть без чіткої перспективи їх виконання. Звісно, зусилля
всіх урядів тих часів в основному було спрямовано на призупинення економічного
спаду і підвищення рівня життя населення, але вони не привели до швидкого
результату, хоча й сталися певні зрушення в загальноекономічній ситуації.
Таким чином, серед значної кількості факторів, котрі обумовили перенесення
політичної діяльності професійних спілок із віртуальних вимірів, що мали місце
в часи панування тоталітарної системи, до площини реальної чи не найголовнішу
роль відігравали соціально-економічні чинники. Доречно також зазначити, що це
обумовлено не лише тими обставинами в економіці, які виникли після розвалу
колишнього Союзу РСР, а й первісним призначенням масової громадської
організації трудящих. Вона полягає в тому, що місце і роль професійних
організацій у суспільстві по-перше визначається їх здатністю відстоювати права
та інтереси найманих працівників у відносинах з роботодавцем. Тому захисна
діяльність є пріоритетною стороною роботи профспілок, яка передує будь-яким
іншим сторонам діяльності та підпорядковує їх.
Це, з нашої точки зору, й слугувало своєрідним поштовхом до актуалізації
політичної діяльності всієї громадської організації. А ретельніше поглянути на
політичний аспект діяльності їх примусила глибока економічна криза, яка охопила
весь пострадянський економічний простір.
Саме економічна криза, а не гасла політичних партій чи внутрішні політичні
амбіції, змусила профспілки шукати нових, дієвих методів захисту української
спільноти від всеохоплюючих наслідків кризових явищ. З цієї точки зору,
дослідження характеру та природи соціально-економічних чинників у площині
політичної діяльності профспілок виглядає проблемою нагальною і необхідною. Без
з’ясування їх впливу на політичні процеси, що проходили у профспілковому
середовищі, стає неможливим об’єктивне дослідження проблеми.
Дослідження основних соціально-економічних векторів не носить самостійний
характер. Воно підпорядковане іншій важливій науковій і практичній проблемі –
проблемі доцільності політичної діяльності професійних спілок. Якраз
неупереджений аналіз соціально-економічних чинників здатен, на нашу думку,
більше за інші фактори сказати своє вагоме слово „за” чи „проти” цієї
діяльності.
Випереджаючи безпосередній аналіз проблеми відзначимо, що для самих профспілок,
як і для інших ланок політичної системи, процес становлення нової моделі
проходив під впливом двох антиподних систем: радянської, яка ґрунтувалась на
тоталітарних засадах і яка, як з’ясувалось, мала колосальний імунітет до
будь-яких змін та дій, почала формуватись в епоху української незалежності і
мала в своїх анналах демократичні начала, але була ще досить слабкою. І одне, і
друге не могло не позначитись на метаморфозі наймасовішої громадської
організації, тим більше на політичному аспекті її діяльності, з якою межує
предмет нашого дослідження – соціально-економічна сфера незалежної держави.
Останню, як відомо, значною мірою регулюють професійні спілки. Отже,
соціально-економічна сфера не є для профспілок чимось незнайомим.
Однак їх місце та роль у цьому процесі оцінюється далеко не однозначно. За
радянських часів вони були державною громадською організацією, яка в
соціально-трудових відносинах представляла сторону роботодавця-держави, що, на
наш погляд, вже само по собі значною мірою викривляло сутність захисної
функції.
Дослідник проблеми В.М. Докашенко у монографії „Профспілки і тоталітаризм:
ілюзії та реалії 70-х – 80-х років” викриває механізм підпорядкованості масової
громадської організації волі та інтересам тоталітарної держави. „Професійні
спілки, – зазначає автор, – які повинні були захищати інтереси працівників ...
у своїй більшості проявляли цілковитий формалізм, йдучи на поводі
адміністрації” [103]. Зокрема цей формалізм проявлявся в тому, що профспілки
вимушені були „закривати” очі на порушення чинного законодавства щодо норм
техніки безпеки на підприємстві, не виконували захисної функції у нагляді та
контролі за станом часу праці та відпочинку [104].
У нас відсутні щонайменші підстави для того, щоб не взяти зазначені приклади за
вихідні та оцінювати діяльність радянських профспілок з цих позицій. Для теми
нашого дослідження це має принципов
- Київ+380960830922