Розділ 2. Організація розслідування злочинів, вчинених у місцях позбавлення
волі.
2.1. Організаційно-тактичні особливості початкового етапу розслідування
злочинів...........................................................................
2.1.1. Методика попередньої (дослідчої) перевірки заяв і повідомлень про
злочини. 44-52
2.1.2. Особливості застосування запобіжних заходів. 52-64
2.1.3. Форми взаємодії слідчого з адміністрацією місць позбавлення волі. 65-81
2.2. Організаційно-тактичні особливості проведення слідчих дій, спрямованих на
виявлення та дослідження матеріальних слідів. 82-129
2.3. Організаційно-тактичні особливості провадження слідчих дій, спрямованих на
отримання показань. 130-162
2.4. Особливості використання спеціальних знань і технічних засобів. 162-175
2.5. Виявлення під час розслідування причин та умов, що сприяють вчиненню
злочинів. 175-182
Висновки.....................................................................................
183-186
Список використаних джерел.................................................
187-206
Додатки 207-216
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВК — виправні колонії;
ВТК — виправно-трудові колонії;
ДДУПВП — Державний департамент України з питань виконання покарань;
ДІЗО — дисциплінарний ізолятор;
ІТЗО — інженерно-технічні засоби охорони;
КК — Кримінальний кодекс України;
КВК — Кримінально-виконавчий кодекс України;
КПК — Кримінально-процесуальний кодекс України;
КУаАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення;
МВС — Міністерство внутрішніх справ;
ОВС — органи внутрішніх справ;
ООН — Організація Об’єднаних Націй;
ПКТ — приміщення камерного типу;
СІЗО — слідчий ізолятор;
УВП — установи виконання покарань;
ШІЗО — штрафний ізолятор.
В С Т У П
Актуальність теми. Один із напрямів сучасного формування й розвитку правової
держави пов’язується з удосконаленням різних галузей права та відповідного
законодавства у сферах боротьби зі злочинністю, забезпечення відповідальності
осіб, які вчинили злочин, досягнення цілей покарання щодо засуджених до
позбавлення волі.
Політика держави у сфері виконання кримінального покарання визначає цілі,
принципи, стратегію, основні напрями, форми та методи діяльності із
забезпечення виконання покарання, виправлення засуджених, попередження вчинення
ними нових злочинів. Цілі та принципи політики в цій галузі як складової
частини політики у сфері боротьби зі злочинністю, ґрунтуються на вироблених
міжнародним співтовариством положеннях про поводження із засудженими,
відповідних міжнародних нормативно-правових актах, досягненнях сучасної науки.
На сьогодні загальна чисельність спецконтингенту в 180 установах
кримінально-виконавчої системи України складає близько 188 тисяч осіб. Правове
регулювання виконання покарань у вигляді позбавлення волі та практика
діяльності виправних установ призначені забезпечити вирішення завдань,
сформульованих у Кримінально-виконавчому кодексі України. Одним із них є
профілактика вчинення нових злочинів засудженими. Успішному втіленню цієї тези
в життя підпорядкована повсякденна робота адміністрації місць позбавлення волі
щодо зміцнення режиму та виховного впливу на засуджених. Однак, через низку
певних обставин у виправних колоніях (надалі – ВК) трапляються не поодинокі
факти вчинення злочинів. Так, упродовж останніх п’яти років в України щорічно
порушувалося в середньому 330 кримінальних справ щодо засуджених до позбавлення
волі.
Практика показує, що для підтримання й зміцнення правопорядку в місцях
позбавлення волі, у випадках вчинення засудженими злочинів велике значення
мають не лише кінцеві результати розслідування, але й пов’язані з їх
досягненням результати окремих процесуальних дій, котрі забезпечують
своєчасність та обґрунтованість порушення кримінальної справи, швидке
встановлення за допомогою доказів особи, яка вчинила злочин, ужиття необхідних
заходів для її ізоляції від інших засуджених, негайність виявлення та усунення
причин та умов, що сприяли вчиненню злочину.
Провадження розслідування відповідно до зазначених вимог дозволяє повно,
усебічно та об’єктивно встановити обставини, що підлягають доказуванню в
кримінальних справах. Попереднє з’ясування таких обставин є необхідною
передумовою правильного розгляду справи судом, призначення в подальшому
законних та обґрунтованих заходів кримінальних покарань винним, і тим самим
найбільш ефективно досягти цілей загального та спеціального попередження
злочинності з боку осіб, які утримуються у ВК.
Вагомий внесок у вивчення методики розслідування злочинів зробили відомі
вітчизняні та зарубіжні вчені Ю.П. Алєнін, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, В.Д.Берназ,
А.Ф. Волобуєв, В.І. Галаган, В.Г. Гончаренко, І.М. Гуткін, В.А. Журавель,
А.В. Іщенко, І.П. Козаченко, В.П. Колмаков, В.О. Коновалова, М.В. Костицький,
В.С. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, Є.Д.Лук’янчиков, В.Г. Лукашевич, М.М. Михеєнко,
В.П. Пєтков, М.В.Салтевський, М.Я. Сегай, С.М. Стахівський, В.В. Тіщенко,
І.Я. Фрідман, В.Ю. Шепітько, М.Є. Шумило та ін. Їх роботи створили потужну
методологічну та інформаційну базу, що охоплює питання організації й діяльності
органів дізнання та досудового слідства стосовно системи загальнонаукових
положень криміналістичної тактики й методики розслідування окремих видів
злочинів, а також рекомендації, що традиційно розглядаються в теорії
кримінального процесу й управління.
Разом з тим, методичне забезпечення розслідування злочинів у місцях позбавлення
волі на монографічному рівні в Україні не досліджувалось. Поодинокі публікації,
переважно у вигляді статей, л
- Київ+380960830922