РОЗДІЛ 2. ОБРАЗ КИТАЮ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ІСТОРІОСОФСЬКОМУ ДИСКУРСІ (ДРУГА ПОЛОВИНА
XVIII – ПОЧАТОК ХІХ СТ.)
2.1. Франція
Період кінця XVIII – початку XIX ст. був позначений для європейців нестримним
прагненням проникнути на Схід, пізнати його і поширити за межі християнського
світу свої європейські ідеали. Це має безпосереднє відношення і до Китаю.
Початком активного проникнення в загадковий східний світ, безперечно, можна
вважати місіонерські зусилля католиків, протестантів, православних, які прибули
до Китаю ще в XVII ст. У той же час місіонери, як правило, зовсім некритично
сприймали офіційні версії, викладені в роботах цинських історіографів. Це
допомагало їм представити Китай європейській думці як сприятливий ґрунт для
місіонерської діяльності. Особливо наочно залежність католицьких авторів від
офіційних концепцій цинських історіографів проявилася у відношенні до сучасного
їм Китаю (докладніше про це див. в роботах [136, 217, 218]).
Усі місії, тією чи іншою мірою, намагалися привернути увагу суспільства своєї
країни до Сходу. В XVII – XVIII ст. вже вийшли публікації цих місій про Китай,
цінність і достовірність яких дуже відрізняються [113, c. 97–126]. Вони містять
як схвальні, так і негативні, суб'єктивні й об'єктивні відзиви. Хоча
переважають оцінки, основані на рівні суб’єктивного сприйняття та на принципі
порівняння з європейським духовним і громадським життям. Інформація, що
надходила в Європу з названих місій, була головним і визначальним джерелом, що
формувала погляди на Китай просвітників і філософів XVIII – початку ХІХ ст.
Ми не ставимо за мету вивчення всього комплексу літературної спадщини
католицьких патерів, які писали про різні аспекти історичного минулого Китаю.
Хоча, слід зазначити, що таких робіт існувало чимало (докладний опис див. в
роботі [254, с. 223–295] та в бібліографії до неї). Наприклад, великою
популярністю користалася у свій час "Історія Чингісхана і всієї Монгольської
династії", яка була написана єзуїтом А. Гобілем [1Антуан Гобіль (1689–1759) –
член Паризької Академії наук Академії написів та образотворчої словесності,
член-кореспондент Санкт-Петербурзької Академії наук і Королівського товариства
в Лондоні] на основі китайських джерел і особистих спостережень автора, що
прожив у Пекіні 37 років. Праця була опублікована в Парижі в 1739 р., і була
присвячена монгольській династії Юань, що правила в Китаї [75]. Дослідник
французької синології П. Дем’євіль, писав про А. Гобіля так: “Він наполегливо
працював, і його праці настільки ж літературні, як наукові” [260, с. 70].
Можна сказати, що був цілком правий пристав десятої духовної місії /1821 – 1830
р./ Є.Ф. Тимковський, коли писав: “Кожний європеєць, який був усередині
Китайської імперії, передавав співвітчизникам думки свої про віддалену державу.
Римсько-католицькі проповідники, які мешкали там, багато писали про китайську
історію, статистику й інше, намагаючись через те додати більше значущості
своєму там перебуванню і своїм духовним придбанням у землі, що досі
представляється багатьом державою ворожильних висновків... єзуїтам, які досі
знаходилися в Китаї, було більш зручно збирати точні зведення про нього. Їхні
труди про Китай були не тільки прийняті в Європі з особливою увагою, але навіть
запалили розум багатьох вчених, переважно у Франції: тому що єзуїти французи
користалися більшою повагою в самому Китаї, завдяки своїй енциклопедичній
освіті, а ще більш завдяки їхньому гнучкому, украдливому характеру” [51, с.
7–8]. Далі Є.Ф. Тимковський критикує вчених, які видавали себе за людей із
глибокими знаннями китайської і маньчжурської словесності, базуючись у своїх
роботах лише на перекази єзуїтів. У результаті чого, говорить автор, в Європі
з'явилися цілі томи різних праць про Китай – плоди ученого героїзму; виходячи з
такої кількості літератури, Серединна імперія, на думку Є.Ф. Тимковського, вже
не могла вважатися мало відомою державою. У цій масі видань про Китай в
порівнянні з письменниками інших націй пальму першості тримали французькі
автори. Є.Ф. Тимковський піддає їх явній критиці, вважаючи, що праці, засновані
лише на роботах католицьких місіонерів, не можуть приносити бажану користь, у
них немає головного – міцної фактичної бази, яка повинна виходити з правильних
перекладів оригіналів з китайської історії і географії. За словами автора, цією
критикою він хотів пояснити причину недостатніх або часто помилкових уявлень
про Китай у Європі.
Іншими словами, єзуїти створили різновид літературного напрямку, що
претендувала на роль об'єктивного джерела зведень по Китаю на всіх етапах його
історичного існування. Але тільки претендувала. Хоча тут могла позначитися й
об'єктивна сторона справи, тому що XVIII ст. з повним правом можна вважати
"східним дитинством" Європи, коли наукова думка тільки шукала "під'їзних колій"
до азіатського матеріалу. У цьому розумінні єзуїтська література по Китаю
цілком традиційна і може бути зарахована до розряду схоластично-богословської
літератури, незважаючи на ретельні, воістину єзуїтські спроби ретуші по наданню
їй характеру світської літератури відповідно до духу часу. Для багатьох
європейців XVIII ст. Китай був країною мрії (особливо з огляду на той факт, що
мало хто міг туди поїхати). Китай був не реальністю, а втіленням Утопії. Єзуїти
малювали Піднебесну як велику і сильну імперію, народ якої насолоджується
миром, спокоєм і процвітанням. На чолі імперії стоїть мудрий і гуманний
государ, що керує за допомогою законів розуму і шляхетної політичної етики;
людьми правлять закони чистої моралі; мистецтва і науки процвітають; всюди
панує гармонія. Вони додавали всі зусилля до того, щоб
- Київ+380960830922