Розділ 2
Характеристика матеріалу та методів Дослідження
2.1. Загальна та клініко-соціальна характеристика підекспертних
Робота базується на клініко-психопатологічному дослідженні 90 підекспертних з
діагнозом “Шизофренія”, які проходили стаціонарну судово-психіатричну
експертизу у Київському міському центрі судово-психіатричної експертизи з
квітня 1996 року по травень 2001 року.
Збір матеріалу здійснено методом суцільної вибірки: вибиралися випадки хворих
на шизофренію, які проходили стаціонарну СПЕ і яких безпосередньо спостерігав
та досліджував автор.
90 випадків є особистим спостереженням автора із застосуванням методик вивчення
порушення самосвідомості. З метою визначення взаємозв’язку між ступенем
порушення самосвідомості та вирішенням експертних питань, усі спостереження
були розподілені на 2 групи порівняння:
1 група – 72 спостереження: підекспертні, визнані неосудними;
2 група – 18 спостережень: підекспертні, визнані осудними;
З 1-ої групи – “неосудних” – емпірично була виділена 3 група –“обмежено
осудних” – 18 спостережень. Ця група була сформована штучно, виходячи з
концепції “обмеженої осудності”.
Діагностика шизофренії, визначення її синдромальних форм та типів перебігу
проводилася згідно критеріїв діагностики МКХ-10, а також дефініцій, прийнятих у
вітчизняній психіатрії. Крім форм шизофренії, зазначених у МКХ-10,
враховувалися типи перебігу захворювання, які мають значення для розуміння
динаміки і прогнозу хвороби.
Безперервнопоточна шизофренія може мати різний темп наростання
психопатологічної симптоматики. Млявопоточна шизофренія (за попередньою
класифікацією – МКХ-9), за сучасними класифікаціями, розглядається як розлад
зрілої особистості (F6). Помірно прогредієнтний темп перебігу характерний для
параноїдної шизофренії. Злоякісно поточна шизофренія представлена простою (F
20.6), гебефренічною (F20.1) та кататонічною (F20.2) формами. Також
виділяються: недиференційована шизофренія (F20.3), постшизофренічна депресія
(F20.4), резидуальна шизофренія (F20.5), інші форми шизофренії (F20.8),
шизофренія неуточнена (F20.9). Періодична шизофренія пов'язана з проблемою
шизоафективних психозів (F25).
Стан дефекту визначали як сукупність проявів афективного спустошення [47],
порушення послідовності асоціативного процесу [48], дисоціації, дезінтеграції,
трансформації особи [50], парадоксальності поведінки та аутизму [49]. Дефект
було веріфіковано згідно критеріям діагностики МКХ-10 (F20.5-Шизофренічний
резідуальний стан). За ступенем вираженості стан дефекту емпірично було
розподілено на такі групи: відсутній, легко-виражений, помірно-виражений,
виражений. Стан ремісії визначався як призупинка процесу, приймалася до уваги
глибина: повна, неповна ремісія.
Одним із важливих критеріїв судово-психіатричної оцінки якості ремісії в хворих
на шизофренію, поряд з наявними клінічними проявами визначався ступінь їхньої
адаптації, тобто здатність до соціальних контактів, до орієнтування в ситуації,
до контроля і прогнозування поведінки. Показником цього служив і соціальний
статус хворого: його роль у різних мікрогрупах, у тому числі родинних,
професійних, трудових, асоціальних. Для висновку про осудність – неосудність
хворих на шизофренію, які скоїли СНД у стані ремісії, найбільше значення
надавалося виразності психопатологічних порушень, а не тривалості ремісії і
синдромальній кваліфікації. При експертному рішенні про неосудність хворих на
шизофренію в період ремісії, ґрунтуючись на наявності двох критеріїв
неосудності – медичного і психологічного, особлива увага зверталась на
сукупність ознак: клінічних, психологічних, соціальних.
При порівнянні груп спостережень за допомогою t-коефіцієнту достовірності було
прийнято, що р1– це інтервал достовірності при порівнянні 1 групи з 2 групою,
р2 – при порівнянні 2 групи з 3 групою, а р3 –при порівнянні 1 групи з 3
групою. Якщо р > 0, 1, перевага вважалася недостовірною і значення р не
відмічалося.
Серед досліджених переважали (p < 0,0001) чоловіки – 96,7%
(87 спостережень), жінки – 3,3% (3 спостереження). Середній вік досліджених –
35,6 ± 2 р. Розподіл підекспертних за віком наведений в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Розподіл підекспертних по групах за віком
Вік (роки)
Групи
Всього
неосудні – 1 гр.
Осудні – 2 гр.
обмежено осудні – 3 гр.
n
p1
p2
p3
до 20
5,6
3,3
20-29
20
37
22,2
<0,02
11
61,0
<0,08
35
38,9
30-39
21
38,9
<0,06
27,8
27,8
<0,08
31
34,5
40-49
16,6
33,3
<0,04
5,6
16
17,8
50-59
1,9
<0,02
16,7
<0,08
<0,1
4,4
> 60
5,6
<0,09
1,1
Всього
54
100
18
100
18
100
90
100
Аналіз наведених даних свідчить, що частіше до кримінальної відповідальності
притягувалися особи віком 20-29 років – 38,9% досліджених, на другому місці за
частотою особи віком 30-39 років – 34,5% досліджених, на третьому місці особи
віком 40-49 років – 17,8%. Спостерігалася достовірна перевага досліджених віком
40-49 років в групі осудних підекспертних – 33,3% випадків, в порівнянні з
групою обмежено осудних (p<0,02) – 5,6% випадків. У віці 30 - 39 років
спостерігався однаковий відсоток спостережень як у групі осудних, так і в групі
обмежено осудних підекспертних – 27,8%. У віці 50 - 59 років спостерігалася
достовірна перевага підекспертних у групі осудних в порівнянні з групою
неосудних (p < 0,01) та в порівнянні з групою обмежено осудних (p < 0,03). Дані
по розподілу підекспертних за освітою навед