РОЗДІЛ 2
ДІАГНОСТИКА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВ ШВЕЙНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
2.1. Аналітична характеристика зовнішнього середовища підприємств швейної
промисловості України
Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного
споживання, провідне місце займає легка промисловість.
Українська легка промисловість є потужним багатогалузевим комплексом з
виробництва товарів народного споживання, до складу якого входять 4,5 тис.
підприємств та який забезпечує приблизно 150 тис. робочих місць. Цей соціально
вагомий сектор економіки орієнтований на кінцевого споживача. Потенційні
можливості підприємств легкої промисловості дозволяють виробляти широкий спектр
товарів для задоволення всього попиту українського внутрішнього ринка. Серед
них – тканини всіх видів, швейний, трикотажний одяг, взуття, шкіряна галантерея
й товари, фурнітура і т. ін. Підприємства галузі розташовані практично у всіх
регіонах України. Найбільші виробничі потужності розміщені в Києві та Київській
області, Львівській, Дніпропетровській, Харківській, Закарпатській та інших
областях.
Стан підприємств легкої промисловості більш за інших погіршився після розпаду
СРСР і у перші роки становлення державності в Україні. Про складність ситуації,
в якій опинилися більшість підприємств галузі, свідчать такі цифри і факти. За
даними Міністерства промислової політики України (надалі – Мінпромполітики),
динаміка обсягів виробництва товарів легкої промисловості протягом 1991–1999
рр. характеризувалася постійним спадом. Як наслідок, питома вага галузі в
сукупному обсязі промислового виробництва скоротилась з 10,8% у 1990 р. до 1,1%
на початок 2004 р., виробництво основних товарних груп – у 5-10 разів. Вклад
підприємств легкої промисловості в консолідований бюджет України складає 0,45%
(біля 230 млн. грн.) проти 14% у 1990 р. Середньорічна чисельність працюючих за
три роки (2002-2004 рр.) скоротилась удвічі та складає 147 тис. (проти 756 тис.
у 1990 р.). Майже половина підприємств легкої промисловості України працює зі
збитком, виробничі потужності та трудові ресурси завантажені на 15-60% [161].
Криза легкої промисловості зароджувалась ще в умовах колишнього СРСР і стала
спостерігатися з середини – кінця 70-х років. Вона виражалася у:
хронічній нездатності задовольняти потреби населення за більшістю позицій
продукції, що вироблялася;
падінні якості продукції галузі;
масовому перевиробництві товарів, що не знаходили попиту.
Цей процес пояснюється багатьма глибинними причинами, з яких можна виділити
декілька основних.
По-перше, промисловість довгі роки відчувала труднощі з постачанням сировини в
необхідній кількості. Найважливішим джерелом сировини для легкої промисловості
є сільське господарство, яке дає легкій промисловості 80-90% сировини. На той
час сільське господарство було неспроможне задовольнити потреби галузі у
сировині необхідної якості та в достатній кількості. Нажаль, необхідно визнати,
що ситуація в цьому аспекті залишається майже незмінною.
По-друге, фінансування галузі здійснювалось за залишковим принципом, що
призводило до використання примітивної технології, повного ігнорування
досягнень науково-технічного прогресу.
По-третє, в СРСР вироблялось лише 10-15% необхідного для легкої промисловості
обладнання і машин. Імпорт обладнання здійснювався в умовах жорсткої економії
коштів, не завжди компетентно, без урахування наявності необхідної сировини,
без забезпечення кінцевих обробно-пакувальних операцій. Імпортована техніка
працювала до повного фізичного зносу, її ремонт здійснювався з використанням
місцевих матеріалів і запасних частин.
По-четверте, практично будь-які вироби вітчизняної легкої промисловості (за
виключенням традиційних тканин) не витримували конкуренції з аналогічними
зразками, виробленими навіть в країнах соціалістичного табору. В результаті
вітчизняна продукція не знаходила попиту, утворювалася величезні товарні
запаси, виникала необхідність уцінки, нерідко нижче собівартості, що не могло
не відбиватись на економічних результатах діяльності галузі.
Фінансовий стан багатьох підприємств значно погіршився. Різко зросла
прострочена заборгованість по короткострокових кредитах банків і взаємних
розрахунках між підприємствами легкої промисловості і торгівлі. Сучасні методи
маркетингу вітчизняних виробів не застосовувались, товари не витримували
конкуренції з імпортними, як за ціною, так і споживчими властивостями.
Результатом такої кризи легкої промисловості стало скорочення виробництва
продукції у 5-10 разів; її частка в загальному обсязі промислової продукції у
2003 р. зменшилась до 1,4 % [149, с. 106].
Значною підгалуззю легкої промисловості є швейна промисловість, до якої ще у
2002 р. відносилися також текстильна, трикотажна, шкіряна, взуттєва, хутрова та
інші. Починаючи з 2003р. державною статистикою в структурі легкої промисловості
виділяються дві основні підгалузі: текстильна промисловість і пошиття одягу, а
також виробництво шкіри і шкіряного взуття [1 Такі зміни обумовлені адаптацією
державних стандартів обліку до європейських, за якими підгалузі легкої
промисловості прийнято групувати за кінцевими споживчими характеристиками
продукції, що виробляється.].
За даними Держкомстату та Мінпромполітики в швейній галузі України функціонує
1128 підприємств, серед яких приблизно 300 відносяться до великих з чисельністю
працюючих понад 100 чол.
Порівнюючи результати діяльності швейної промисловості України з підприємствами
інших галузей легкої промисловості (у першу чергу – текстильної, шкіряної і
взуттєвої), слід відзначити, що глибина кризи, в якій вона опинилась, була
значно меншою (табл. 2.1) [148, с. 120].
Таблиця 2.1
Динаміка індексів виробни
- Київ+380960830922