РОЗДІЛ 2
ЕЛЕМЕНТИ ТА ОЗНАКИ СКЛАДУ ЗАПОДІЯННЯ МАЙНОВОЇ ШКОДИ ШЛЯХОМ ОБМАНУ АБО
ЗЛОВЖИВАННЯ ДОВІРОЮ
2.1. Об’єкт заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою
Традиційно юридична характеристика злочинів починається із характеристики
об’єкта суспільно–небезпечного посягання. Об’єкт злочину вказує, на що посягає
злочин, допомагає визначити природу, характер суспільної небезпеки вчиненого
діяння, дозволяє визначити межі дії кримінально–правової норми. Дослідження
об’єкта злочину дозволяє повніше з’ясувати сутність самого об’єкта, а також
відносин, які охороняються кримінальним законом, визначити вплив об’єкта на
розвиток кримінального законодавства, сприяє вдосконаленню практики
застосування діючих кримінально–правових норм [117, с. 78].
У теорії кримінального права поняття об’єкта злочину не однаково трактується
науковцями. Так, в юридичній літературі висловлюються різні міркування,
відповідно до яких об’єктом злочину визнаються суб’єктивні права [118, с. 62],
норми права [119, с. 47, 51], правові блага [120, с. 8; 121, с. 77], суспільні
відносини [67, с. 12; 117, с. 78; 122, с. 124; 118, с. 62; 123; 124, с. 185],
правоохоронювані інтереси окремих осіб, суспільства, держави [117; 118] тощо.
Найпоширенішою є позиція, відповідно до якої об’єкт злочину визначається як
благо, якому злочином заподіюється або може бути заподіяна шкода [121, с. 77].
Об’єкт злочину прийнято аналізувати, виходячи із класифікації об’єктів за
спільними для них ознаками. Слід зауважити, що питання про кількість рівнів
класифікації об’єкта злочину у теорії кримінального права, як і питання
розуміння об’єкта злочину в цілому, також відноситься до дискусійних. Так,
пропонують виділяти окрім загального, родового та безпосереднього об’єкта
злочину, видовий об’єкт [67, с. 12–28; 124, с. 198–199]. Вважаємо, що
трьохрівневий поділ об’єкта злочину є обґрунтованим і достатнім.
Під загальним об’єктом злочину розуміють всю сукупність благ та суспільних
відносин, які поставлені під охорону кримінального закону. Загальний об’єкт
злочину є єдиним для всіх злочинів. Однак не можна зводити функціональне
значення загального об’єкта до своєрідної межі, яка відділяє сферу злочинного
діяння від незлочинного [125, с. 115]. Слід пам’ятати про те, що блага та
відносини, які ставляться під охорону кримінальним законом є, одночасно,
об’єктами регулювання інших галузей права. Так, зокрема, відносини власності
регулюються цивільним, сімейним, адміністративним і іншими галузями права.
Відмежування між злочинними діяннями і незлочинними у цьому випадку
здійснюватиметься за іншими ознаками складу злочину.
Родовий об’єкт дозволяє об’єднати у межах одного розділу Особливої частини КК
України норми, в яких встановлюється відповідальність за тотожні або однорідні
посягання. Під родовим об’єктом розуміють об’єкт, який охоплює певне коло
тотожних або однорідних за своєю соціально–економічною і політичною сутністю
благ та суспільних відносин, які повинні охоронятися єдиним комплексом
взаємозв’язаних кримінально–правових норм [117, с. 85].
Питання кримінально–правової характеристики родового об’єкта злочинів проти
власності відноситься до одного з найбільш досліджуваних у науці кримінального
права. Однак, злочини проти власності в цілому, а зокрема, і положення, що
стосуються родового об’єкта цих злочинів, викликають чимало дискусійних і
спірних запитань. Причиною, яка породжує різні підходи до визначення родового
об’єкта злочинів проти власності є неоднакове розуміння поняття власності, яке
використовується науковцями. Визначення поняття власності має не лише
теоретичне, а в першу чергу практичне значення, оскільки від нього залежить
розуміння кола благ, які охороняються нормами про злочини проти власності, і,
як наслідок, ефективний захист власності в цілому. Невіднесення певних відносин
до відносин власності виключає їх кримінально–правову охорону.
Родовим об’єктом злочинів проти власності є власність. Власність – це
належність речей, неуречевлених цінностей фізичним, юридичним особам, державі.
Власність є невід’ємним благом кожного. В юридичній літературі, традиційно,
науковці вказують, що об’єктом злочинів проти власності є власність як благо,
однак саме визначення власності дають через поняття “відносини” [10, с. 106;
11, с. 7–9; 92, с. 51; 126, с. 491; 127, с. 416; 128, с. 6]. Не слід забувати,
що власність виступає як категорія природного права. Філософське розуміння
власності дозволяє констатувати, що власність є благом, а наявність власності
робить особу автономним індивідом із незалежним статусом у суспільстві [129, с.
650; 130, с. 297–299]. Позитивне право поняття “власність” подає через певні
відносини, що складаються з приводу цього блага у суспільстві. Однак, спрощення
розуміння власності шляхом пояснення її існування через застосування терміну
“відносини” не впливає на визнання власності як певного природного блага, що і
є родовим об’єктом злочинів проти власності.
У сучасній правовій доктрині є два підходи до розуміння власності: економічний
та юридичний. О.І.Бойцов зазначив, що одні науковці тяжіють до юридичного
розуміння власності, тобто як права власності, оскільки правовий підхід їм
близький і зрозумілий; інші ж „впадають у іншу крайність”, визначаючи власність
як економічну категорію [10, с. 106–107]. Так, аналізуючи родовий об’єкт
злочинів проти власності, вчені визначають його як:
– власність як економіко–правове поняття (О.І.Бойцов, С.А.Єлісеєв, С.М.Кочої,
Н.О.Лопашенко) [10, с. 106–107; 29, с. 27; 14, с. 82; 16, с. 32];
– відносини власності як економічної категорії (Ю.І.Ляпунов, М.І.Панов) [24, с.
196; 61,
- Київ+380960830922