РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Для виконання даної роботи проводилося клініко-лабораторне обстеження 280 вагітних з ВІЛ-інфекцією, нагляд за якими проводився в Київському міському Центрі СНІДу, а розродження в пологовому будинку №4 м. Києва і у відділенні обсервації Київського обласного центру охорони здоров'я матері і дитини за період 2002-2005 рр.
Нами проведений репроспективний і проспективний аналіз медичних карт ВІЛ-інфікованих вагітних. Вивчалися:
- соматичний стан,
- перебіг вагітності, пологів, післяпологового періоду,
- стан новонароджених.
Було проведено комплексне обстеження ВІЛ-інфікованих вагітних, що включало клінічні, лабораторні і діагностичні дослідження.
Клінічний нагляд, крім акушерського обстеження, включав:
- вивчення соціально-біологічних чинників,
- даних акушерсько-гінекологічного анамнезу,
- виявлення екстрагенітальної патології,
- ускладнень поточної вагітності
- оцінку стану внутрішньоутробного плода.
Профілактика вертикальної ВІЛ-трансмісії проводилася у 249 (88,93%) вагітних і не проводилася у 31 (11,07%) жінки. У 224 (89,96%) з 249 вагітних проводилася 3-етапна хіміопрофілактика перинатальної передачі ВІЛ плода за загальноприйнятим протоколом (під час вагітності, пологів і дитині при народженні); 25 (10,04%) жінок одержували антиретровірусні препарати тільки під час пологів.
Жінки з ВІЛ-інфекцією з 14-30 тижня вагітності одержували препарати групи нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази: азідотімідін (зідовудін, ретровір). Азідотімідін призначався під час вагітності по 300 мг 2 рази на день до пологів.
З початком пологової діяльності 238 (95,58%) ВІЛ-інфікованим вагітним призначався азідотімідін (зідовудін, ретровір), у формі капсул по 3 мг кожні 3 години впродовж першого періоду пологів.
Призначення препаратів для профілактики перинатальної ВІЛ-трансмісії проводилося на різних термінах вагітності. Всі новонароджені одержували азідотімідін (ретровір) у вигляді порошку або сиропу перорально 2 мг/кг маси тіла кожні 6 годин протягом 7 днів. Вибір препарату для проведення хіміопрофілактики проводився відповідно до міжнародних рекомендацій [9, 16].
Для оптимізації ведення вагітності, з метою профілактики акушерських і перинатальних ускладнень у ВІЛ-інфікованих додатково використовували антигомотоксичні препарати (коензим-композітум, краланін, траумель, вібуркол, хепель, нерво-хель). Дозування і тривалість використовування препаратів залежали від характеру і термінів розвитку акушерських і перинатальних ускладнень.
При лабораторному дослідженні визначалися біохімічні, гематологічні, серологічні, вірусологічні і імунологічні показники. Загальні клінічні і біохімічні показники (гемоглобін, число еритроцитів, тромбоцитів і лейкоцитів, а також вміст загального білка, загального білірубіну, АлАТ, АсАТ і холестерину) проводилося за загальноприйнятими методиками [44, 63].
У вагітних вивчалася наявність антитіл до ВІЛ (методом імуноферментного аналізу і імунного блоттинга), інфікованість іншими вірусами (гепатиту В і С). Діагноз ВІЛ-інфекції у всіх вагітних був підтверджений при обстеженні в жіночих консультаціях, поліклініках за місцем проживання, в міському Центрі СНІДу або в акушерських відділеннях пологового будинку №4 і Київського обласного центру охорони здоров'я матері і дитини. Виявлення антитіл до ВІЛ проводилося методом імуноферметного аналізу з використанням наступного теста-систем: Діапроф-мед. Діагноз був також підтверджений за допомогою виявлення певних антигенів до ВІЛ методом імунного блоттинга із застосуванням рекомбінантних поліпептидів (імуноблот - Abbott "Glaxo Smith Kline").
Стадія ВІЛ-інфекції визначалася у відповідності із загальноприйнятою класифікацією [9, 31], діагностичний висновок робився на основі наявності і ступеня вираженості ВІЛ-асоційованих і СНІД-індікаторних захворювань, а також ступеня вираженості супутніх захворювань. Діагноз вірусних гепатитів С і В підтверджувався виявленням в сироватці крові антитіл до даних вірусів.
Для оцінки стану системного імунітету вивчали субпопуляції Т-лімфоцитів (CD4+; CD8+; CD4+/CD8+) імуноферментним методом з використанням моноклональних антитіл [4].
Для діагностики вірусної інфекції (ЦМВ і РГІ) використо-вували метод імуноферментного аналізу (ІФА), полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) та імунофлюоресцентної мікроскопії. Матеріалом для дослідження служили: венозна кров, слиз цервікального каналу, сеча та слина. З метою діагностики гонорейної, трихомонадної, хламідійної, мікоплазменної, уреаплазменної інфекції та визначення антибіотикочутливості виконували культуральні дослідження [44].
Для оцінки функціонального стану плацентарного комплексу використовували ехографічні та доплерометричні дослідження на ультразвуковому апараті "Toshiba" (Японія) і АЇ "Партнер" (Росія).
Визначення дихальних рухів плода (ДРП) здійснювали при подовжньому скануванні тулуба в масштабі реального часу по характері зсуву грудної клітини і живота плода. Визначали кількість і тривалість епізодів ДРП, а також їхню частоту і форму. Дихальні рухи плода вважали нормальними при наявності одного або більшої кількості епізодів ДРП тривалістю 60 сік і більш. При цьому ДРП мали нормальну форму, а їхня частота складала 45-60 у 1 хв. Зниження або збільшення частоти ДРП, укорочення їхніх епізодів, наявність патологічних форм (судорожні типу gasping, подвійні, потрійні пролонговані) або відсутність ДРП вважали ознаками порушення стану плода.
Рухову активність плода оцінювали на підставі кількості епізодів і характеру рухів тулубом і кінцівками. Нормальнімі вважали наявність 3 або більшого числа епізодів рухів тулубом і кінцівками за 30 хвилин спостереження. До проявів порушення стану плода відносили зменшення кількостей епізодів ДРП, наявність тільки ізольованих рухів кінцівками, невпорядковану ДРП або відсутність.
Тонус плода розцінювали як його спроможність при фізіологічному стані в процесі руху розгинати кінцівки і тулуб (хребет) із
- Київ+380960830922