РОЗДІЛ 2
ПОЛЬСЬКА ОПОЗИЦІЯ ПРО СПІВПРАЦЮ З УКРАЇНОЮ
2.1. Українська тематика на сторінках польських опозиційних видань
Формування у 1976 р. КОР та його діяльність викликало потребу появи видання,
яке б виходило, оминаючи державну цензуру. Щоб інформувати громадськість про
репресії, суди та переслідування робітників-учасників протесту червня 1976 р.,
середовище КОР-у розпочало друк газетки «Бюлетин Інформацийни», а згодом –
«Комнікатів». Вони друкувалися на машинці й копіювалися учасниками організації
чи людьми, що їй симпатизували [588, p.1; 598, s.5]. Отже, поява нової опозиції
та активізація другого обігу тісно між собою пов’язані явища. Адже для появи
друкованого слова загалом, а преси – особливо, потрібні загальнокультурні
передумови та технічно-організаційні (фінансові, кадрові) можливості
суспільства загалом, а також окремих його груп, бажання і здатність таких груп
переказати свою думку іншим за посередництвом видавничої діяльності [537,
s.12]. У середині 1970-х років у Польщі з’явилося багато авторів, готових
друкуватись у недержавних видавництвах, тому що їх не публікували офіційно
[583, p.53-54]. Суспільство стало готовим читати, а для того – купувати, та
сприймати нелегальні видання. В окремих інакомислячих груп з’явилися практичні
можливості для видавничої діяльності [583, p.56]. Не останню роль відіграло те,
що боротьба з незалежними від державного апарату видавництвами у 1970-х рр.
була слабша, ніж після війни. Очевидно, влада вирішила, що діяльність цих
видавництв «коштуватиме» менше, ніж зусилля, яких доведеться докласти, щоб
придушити видавничі спроби [368, p.18; 371, p.45].
Трохи згодом позацензурне видавництво пережило так звану «розмножувальну
революцію» (rewolucja powielaczowa) – у ПНР почали з’являтися нелегально
спроваджені зі Заходу копіювальні машини, що уможливило якісніший друк і
більший тираж (навіть до 3-5 тисяч екземплярів [425, s.8]) підпільних видань.
Найперше таку машину привіз із Франції театр Люблінського Католицького
Університету. У Любліні виникло перше незалежне видавництво – НОВА. Незабаром
цю ініціативу підхопили середовища Варшави, а згодом видавниутва з’явились у
інших польських містах із великими навчальними закладами – Вроцлаві, Ґданську,
Торуні, Познані, Кракові. Люблін залишався важливим видавничим центром, якщо
мова про українську проблематику: там виходив часопис католицької молоді
«Спотканя», який Є. Ґєдройць вважав найпослідовнішим прихильником концепції
«Культури» [642; 649].
Ринок незалежного видавництва постійно зростав. У середині 1977 р. виходили
чотири часописи, через три роки – кілька десятків [513, s.11], а після
серпневих страйків 1980 року і з появою НСП «Солідарність» Польщу буквально
заполонили видання другого обігу. Усі місцеві ланки профспілки, а також
колективи більших підприємств та установ видавали власні газети [475, s.5].
Кількість періодичних видань перевищила кілька тисяч найменувань. Під час
легального існування «Солідарності» їх майже відкрито можна було купити у
представництвах НСП (детальніше - [368]), з них формували бібліотечки (тільки у
Варшаві таких було кілька сотень [461]). Здебільшого такі видання
концентрувалися на локальних справах. У цей час розширюється суспільна база
активних учасників видавничого руху – якщо раніше її складали студенти та
інтелектуали, то з початком 1980 рр. долучаються робітники й селяни, для них
з’являються спеціалізовані видання [563, p.86]. Ситуація змінилася після
запровадження воєнного стану. Тоді більшість видавництв було розгромлено
владою, проте все одно продовжувалось видання близько 2000 часописів і газет
[513, s.13]. Із часом влада відмовилася від жорстких репресій та ув’язнень
людей, пов’язаних із другим обігом, натомість збільшила матеріальні покарання
для затримуваних. На противагу цьому організовано фонди і товариства допомоги
особам, засудженим до штрафів [479, p.32]. З середини 1980-х рр. імена та
прізвища видавців та дописувачів знову стали у більшості своїй явними. Влада їх
не зачіпала, проте переслідувала людей, які робили ці видання технічно
можливими – наприклад, друкарів [483, p.39]. Загалом же на середину 1980-х рр.
в ситуація з другим обігом та його розповсюдженням певним чином
«нормалізувалася», що підтверджують дані, отримані в інтерв’ю. Інтерв’юери
стверджували, що у містах видання другого обігу читали «всі» (тут радше йдеться
про коло спілкування цих співрозмовників – людей із вищою освітою, а особливо –
молодь, яка цю освіту здобувала) [646-647]. На території Варшавського
університету без проблем можна було купити найрізноманітніші нелегальні видання
[425, s.11].
У середині 1980-х рр. з'явилися видання, які відрізнялися від усього, що
виходило раніше – деякі дослідники називають їх «третім обігом». Це було
пов'язано з виходом на сцену молодшого покоління опозиціонерів. Як саме
покоління, так і його видання, були критично налаштовані і до влади, і до
«старої» опозиції [237]. Ці нові видання («бруЛьйон», «Час Культури»,
«КУКУРІКУ», «Контур»)намагалися вийти за встановлену в польському суспільстві
біполярність, творити нову, позасистемну культуру [585, s.92].
У серпені 1990 р. другий обіг у Польщі перестає існувати - міністерство
фінансів видає розпорядження, відповідно до якого всі видавництва мусять
задекларувати свою діяльність і платити податки [461, p.81-82].
Дослідження другого обігу тягне за собою низку проблем. Оскільки ці видавництва
діяли підпільно, то якість їхньої продукції бувала дуже низькою. Складно
розібратися з авторами. Хоча десь із середини 1970-х частина людей вже почала
пі
- Київ+380960830922