РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ТА ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ ЦІЛЬОВОГО УПРАВЛІННЯ В ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ (ПТНЗ) В РИНКОВИХ УМОВАХ
2.1 Наукове обґрунтування структури комплексної моделі розвитку культури цільового управління в ПТНЗ
В умовах перебудови структур управління з позицій ринкових відносин необхідно врахувати успіхи менеджменту в управлінському досвіді країн світу з розвинутою ринковою економікою. Проте механічне перенесення моделей управління з одного соціокультурного й політичного середовища до іншого практично неможливе, оскільки менеджмент обумовлюється сукупністю таких чинників: ментальністю населення, формою державного устрою, соціокультурною спадщиною, типом власності, розвиненістю ринку тощо. Тому поступове запровадження менеджменту в нашій країні може здійснюватися в системній взаємодії з переліченими чинниками.
Зазвичай беруться до уваги такі функції менеджменту: визначення цілей, планування, організація, мотивація і контроль. Ці основні первинні функції об'єднані процесом прийняття рішень. Такий підхід до визначення функціонального складу менеджменту прийнятний серед фахівців усіх сфер діяльності. Проте цільовий аспект завжди має головне значення.
Одним з основних завдань нашого дослідження є теоретичне обґрунтування й розробка моделі розвитку культури цільового управління професійно-технічного навчального закладу та створення спеціального кваліметричного інструментарію для реалізації діагностичного підходу до оцінювання рівня культури цільового управління в процесі запровадження цієї моделі в управлінську практику.
Для моделювання розвитку управлінської культури професійно-технічного навчального закладу на засадах цільового управління необхідно звернутися до закономірностей самого процесу розвитку.
Як зазначає А.Богданов, основою будь-яких перетворень є всезагальний закон структурного перетворення, що витікає із загальної теорії організації та дезорганізації [25].
Відповідно до цієї теорії будь-які зміни починаються з руйнації рівноважного стану системи під час здійснення зовнішнього впливу.
Після цього вступає в дію частковий закон розходження форм, що є основою розвитку. Розвиток започатковує поява та посилення відмінностей, спрямованих на створення додаткових зв'язків, що забезпечує більшу стійкість складників системи. Додаткові стосунки характеризуються своєю необоротністю, адже виникнення чогось нового завжди відбувається в результаті руйнування чи радикальної модернізації чогось старого.
Це спричинює виникнення певних умов нестійкості системи. Створюється підґрунтя для розвитку системних протиріч. Наступним кроком є посилення організаційних відмінностей між частками цілого.
Вирішення системних протиріч відбувається шляхом узгодження мети та кон'югаційних процесів. Це зближує частини цілого. Утворюється новий зв'язок. Відбувається процес сходження форм, який сприяє їх поєднанню й утворенню нової єдності.
Отже, системне розходження має подвійну сутність. Вона полягає у розвитку системи до більшої стійкості форм через додаткові зв'язки з обов'язковим наступним їх розривом, обумовленим нагромадженням нових протиріч.
Наприклад, обмеженість часу за ринкових відносинах не дає змоги керівникові виміряти й відслідковувати процес виконання завдань. Він змушений делегувати це працівникові, який привносить своє бачення у виконання, намагаючись частково задовольнити свої потреби у самовираженні, визнанні та самореалізації. Це і породжує системну диференціацію. Однак досягнення спільної мети консолідує зусилля і приводить систему до нового стану (з'являється новий результат, у досягненні якого працівники частково або повністю задовольняють і власні потреби, здобуваючи нові знання, уміння і підвищений рівень - новий особистий та колективний стан). Отже, фаза системної диференціації змінюється фазою системної консолідації. У процесі розвитку ці фази постійно чергуються. Призупинення чергування призупиняє сам розвиток.
Узагалі система зберігається за рахунок підтримки динамічної рівноваги з середовищем шляхом установлення двох потоків активностей:
? поглинаючого потоку, що переходить із середовища усередину системи;
? випромінюючого потоку, який втрачає активності, що переходять у зовнішнє середовище із середини системи.
Ці процеси регулюють розвиток системи у напрямку більш стійких відносин. Розвиваються такі відмінності, які підвищують міцність зв'язків, організованість, структурну стійкість системи та її стійкість до зовнішніх впливів. Установлюються додаткові зв'язки, які ніколи не бувають досконалими, оскільки обмін активностями ніколи не завершується.
Організаційно-зовнішній вплив зовсім не той, що геометрично спрямований зовні, а той, який намагається подолати опір системи, розриваючи зв'язки активностей. Управління системою запобігає деструктивним змінам або підтримує розвиток і закріплює нові зв'язки.
За визначенням Г.В.Єльникової, розвиток завжди забезпечується узгодженням взаємодії спрямованих впливів, які є рушійною силою і мають утворюючу, руйнуючу основу, або представлені різносполученими співставленнями цих основ [88, с. 54].
Розвиток системи завжди пов'язаний з розвитком управлінської підсистеми. Враховуючи існування динамічної рівноваги між управлінською підсистемою ПТНЗ та її складниками (управлінськими рівнями: учні > педагоги й майстри виробничого навчання > адміністрація), можна, змінюючи критеріально-цільову основу діяльності складників, спрямувати підсистему управління на розвиток відповідної управлінської культури.
Виходячи з розглянутого вище, робимо висновок, що розвиток управлінської культури ПТНЗ можна здійснювати свідомо, вносячи відповідні зміни в зміст, структуру й технологію діяльності учнів, педагогів, майстрів виробничого навчання й управлінську діяльність адміністрації.
Якщо змінам підлягають різні компоненти, які мають різну сутність та різноспрямованість дій, то доцільно будувати комплексну мод