РОЗДІЛ 2
СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ТИПИ НЕПОВНИХ РЕЧЕНЬ
2.1. Поняття семантичної структури речення
У визначенні змістової площини речення, його семантики існує кілька напрямів, основна розбіжність між якими виникає у сфері виділення самих об'єктів семантичного рівня в синтаксисі. Вирізнення денотативного, логічного й семантико-мовного рівнів стає опертям для першого як зв'язку речення з реальними ситуаціями, тобто реальними предметами й відповідними відношеннями між ними, логічний витлумачується через кореляцію з логічними структурами й через відповідну репрезентацію в реченнєвій структурі тих чи інших логічних категорій, семантико-мовний постає орієнтованим на семантико-синтаксичні структури, тобто на певні лексичні компоненти й відношення між ними.
Зародження вчення про семантичну структуру речення пов'язане з іменами Ч. Філлмора, У.-Л. Чейфа (за [70]), Й. Андерша [4; 5] та ін. Так, Ч. Філлмор зосереджує увагу на універсально-логічних ознаках речення, передусім на пропозиції, структурованій дієсловом та його аргументами, що виконують певну кількість семантичних функцій (ролей), які Філлмор називає глибинними відмінками (за [70]).
Денотативний (або референційний) підхід має завданням визначити співвідношення між реченням і відображуваною в ньому ситуацією (В.Г. Гак [47], В.С. Храковський (за [70]), Г.Г. Сильницький (за [70]) та ін.). Співвідношення між ситуацією й реченням, що її відбиває, розглядається у двох аспектах: ономасіологічному (як речення називає, окреслює ситуацію) та синтаксичному (як синтаксичні функції членів речення відображають ролі, які виконують позначувані ними предмети у відображуваній реченням ситуації). Якщо структура речення прямо співвідноситься з відображуваною ситуацією (тобто відношення між членами речення відображають реальні відношення між учасниками ситуації), таке речення є прямою номінацією ситуації. Так, речення Я взяв книгу є прямою номінацією ситуації, оскільки підмет є активним суб'єктом дії, а прямий додаток - безпосереднім об'єктом дії. Якщо в структурі речення наявні будь-які перетворення граматичного характеру, у результаті якого члени речення втратили пряме співвідношення з відображуваним явищем дійсності, така структура (речення) є непрямою номінацією ситуації. Якщо попередня ситуація відображається в реченні Книга взята мною, то це непряма номінація (підмет називає прямий об'єкт дії, а додаток - чинного суб'єкта). Таке речення виникло в результаті граматичного перетворення активного зворота в пасивний.
У дослідженнях В.Г. Гака розглядаються ознаки прямої номінації ситуації й опрацьована система перетворень прямої номінації в непряму (У цьому розрізі активно працюють прихильники генеративної граматики). Виходячи з того, як саме називається ситуація, лінгвіст і виділяє "глибинні" та "поверхневі" структури. "Якщо розглядати висловлення як означувальне щодо відрізка ситуації, то глибинні структури становлять собою прямі номінації, де елементи означувального використовуються у своїх прямих значеннях і первинних функціях, для вираження яких вони й були сформовані в мові, а поверхневі структури як непрямі номінації, елементи яких використовуються в переносному значенні, у вторинній функції" [47, с. 80]. Тому конструкції типу Студенти виконують завдання; Я не сплю становлять собою пряму номінацію й прямо корелюють з "глибинними" структурами, а речення Завдання виконується студентами, Мені не спиться - непряма номінація, і тому це "поверхневі" структури.
При опорі на структуру ситуації, відображену в реченнях, може здійснюватися відповідна класифікація речень. Ситуації можуть розмежовуватися за різними ознаками, зокрема за кількістю учасників, їх якістю, за відношенням між ними. Виходячи з того, який характер ситуації відображається, прості речення поділяються на:
1) речення, які відображають ситуації, пов'язані з суб'єктом-особою, мають такі основні семантичні типи зі значенням: а) дії (фізичної, мовленнєво-мисленнєвої, асоціативної, руху та ін.): Діти вчаться; б) стану (фізичного, психічного): Йому погано; в) якості: Хлопчик розумний; г) кількості: Нас було троє; ґ) кваліфікації: Іванов - наш директор, Вовк - з породи хижаків; д) ідентифікації: Наш директор - Іванов; е) відношення: Я люблю осінь; є) наявності (існування) або відсутності (не існування): У мене є брат, У мене немає брата; ж) сприйняття: Я чую пісню;
2) речення, які відображають ситуації, пов'язані з предметами, мають такі основні семантичні типи зі значенням: а) буття, наявності: Місто. Широкі вулиці; б) стану предмета: Дерева в цвіту; в) стану середовища, природи: Світає. Моросить дощ; г) якості: Пальто з шерсті; ґ) кількості: Самокатів - сотні; д) класифікації: Київ - столиця України; е) ідентифікації: Столиця України - Київ; є) функціонування: Трактор оре.
Класифікація простих речень на основі кількості учасників відображуваної реченням ситуації представлена такими типами речень:
1) речення - репрезентанти безсуб'єктної ситуації (їх вияв обмежений авалентними, за термінологією Л. Теньєра, або нуль-валентними предикатами): Тихо. Смеркає;
2) конструкції - виразники ситуації з одним учасником: Вулиці. Сонце світить. Хлопчик розумний. Навколо городи;
3) одиниці - репрезентанти ситуації з двома учасниками: Я читаю газету. Вони приїхали поїздом. Сестра старша від брата;
4) конструкції, які окреслюють ситуації з трьома й більше учасниками: Я даю йому книгу. Він ріже хліб ножем.
З денотативним напрямом досліджень перегукується концепція семантичного синтаксису Н.Д. Арутюнової. Поділяючи в багатьох моментах погляди прибічників цього напряму, дослідниця зосереджує увагу на тому, як відображається в реченні пізнання світу людиною, а тому основне завдання щодо вивчення семантики речення, на її думку, полягає "у виділенні логіко-синтаксичних "начал", тобто тих відношень, які, будучи безпосередньо пов'язані зі способами мислення про світ, водночас причетні до граматичної будови мови" [11, с