РОЗДІЛ 2
ОПАНУВАННЯ ФОРМ ПЕРВИННОЇ ДАНСАНТНОСТІ
У ВЕЛИКИХ БАЛЕТАХ В. ГУБАРЕНКА
До створення свого першого балету Віталій Губаренко підійшов, уже маючи в доробку вокальні цикли, оперу, дві симфонії, концертні та камерні твори. Композитор на практиці засвоював існуючі жанрові моделі і шукав шляхів їх індивідуалізації. Так, першою вдалою спробою оновлення усталеного жанру стала Симфонія № 2. На відміну від Першої симфонії, що була ще досить традиційною і "мало чим відрізнялась від класичних зразків" [Ошибка! Источник ссылки не найден., с. 333-334], симфонічна концепція Другої була реалізована у тричастинному циклі, що складався з Прелюда, Сонати та Фуги. Вихід В. Губаренка у сферу балетної творчості здійснювався і через опанування усталених жанрових структур, зокрема, форми багатоактного "великого балету".
2.1. "Камінний господар" як спроба використання арсеналу характерного танцю західноєвропейської традиції
Перший хореографічний задум композитора (ор. 16) виник у 1968 році на основі одного з шедеврів світової літератури - філософської драми Лесі Українки "Камінний господар" (1912). У сценічній транскрипції Е. Яворського він постав як великий балет у трьох діях семи картинах. Втілення концепції філософської драми засобами балету було ризикованою справою, серйозним і сміливим кроком на шляху еволюції композиторського стилю.
Поява образу іспанського ідальго в балеті була не першим випадком. У 1761 році до старовинної легенди звернувся Х. В. Глюк ("Дон Жуан" на лібрето Р. Кальцабіджи), у 1781 - К. Каноббіо ("Дон Жуан" на лібрето Ф. Розетті), у 1832 - Л. Сонне ("Дон Жуан або Вражений безбожник"), 1941 - В. Кашлік. Балет за А. Пушкіним ("Каменный гость") 1946 року створив Б. Асаф'єв. З 1948 року йшов одноактний балет на музику однойменної симфонічної поеми Р. Штрауса за Н. Ленау, у 1964 з'явився успішний в сценічному житті "Дон Жуан" на лібрето А. Кузнєцова композитора Л. Фейгіна, а героїко-романтичний балет на цю ж тему композитора Ю. Кочурова залишився незавершеним1 [Ошибка! Источник ссылки не найден., с. 151; Ошибка! Источник ссылки не найден., с. 190]. В усіх цих спробах легендарна колізія трактувалась у різних ракурсах: гедоністичному, героїчному, алегоричному, романтичному, філософському тощо. Українські автори, на відміну від попередників, розширили соціально-побутову канву драми Лесі Українки і створили властиву для сучасного музичного мистецтва яскраву багатопланову драматургічну основу балету.
Композитор так захопився роботою, що від перших начерків до прийняття балету до постановки художньою радою Київського театру ім. Т. Г. Шевченка пройшло всього півроку [Ошибка! Источник ссылки не найден., с. 31-33]. Результати натхненної творчості не забарилися і на Всесоюзному конкурсі балетних спектаклів у 1970 році спектаклю "Камінний господар" було присуджено Другу премію [Ошибка! Источник ссылки не найден., с. 32].
Притаманний композиторові "принцип узагальненості та симфонізації образної системи" став своєрідною матрицею для виникнення "різних за стилем і драматургічними особливостями сценічних інтерпретацій твору, не позбавлених водночас тісного зв'язку зі змістом партитури" [Ошибка! Источник ссылки не найден., с. 200]. У 1969 році він був поставлений на київській сцені балетмейстером А. Шекерою, через три роки - під назвою "Дон Жуан" - у Харкові М. Арнаудовою, а у 1983 році - у Дніпропетровському театрі З. Кавац. Твір був сприйнятий як значне досягнення українського балету, нове явище національної хореографії і індикатор загального її стану. Усі його сценічні редакції увійшли до театрального літопису, хоча були "дуже різними за стилем, танцювальною лексикою, мірою символічної умовності" [Ошибка! Источник ссылки не найден., с. 65]. Балет був поставлений навіть у далекому Ашгабаті балетмейстером К. Ніязовим (1972), а М. Арнаудова 1972 року перенесла своє пластичне вирішення на театральну сцену болгарського міста Русе. За рахунок гастрольних мандрів ареал побутування твору був ще більш розширений у наступні роки: Русенський театр показав спектакль у м. Стара Загора (Болгарія) на фестивалі "Мистецтво - 1977", 1981 року харків'яни возили "Дон Жуана" у новій редакції на гастролі в Одесу, а 1988 - на сцені Большого театру в Москві його поставив колектив Дніпропетровського театру.
Новий балет надовго закріпився в репертуарі театрів у різних сценічних версіях і здобув заслужене визнання й активну позитивну пресу. Критики та музикознавці не обходили увагою жодну виставу. Оцінюючи досягнення українського композитора, М. Гордійчук відзначав, що В. Губаренко "піднісся до мистецького рівня драми Лесі Українки" і "створив талановиту музично-хореографічну повість, адекватну в основних мистецьких показниках видатному зразкові класичної національної літератури" [Ошибка! Источник ссылки не найден., с. 165].
Багато уваги творові приділила М. Загайкевич у капітальній праці "Драматургія балету" [Ошибка! Источник ссылки не найден.] та численних статтях у періодичних виданнях. У рецензії "Поетично, барвисто, свіжо", що вийшла в газеті "Київська правда" від 15 липня 1969 року, вона характеризує (щоправда, досить стисло), всі складові спектаклю і відмічає експресію і динаміку музики, "загострені гармонічні барви і щедрий розлив оркестрових звучань", "підкреслене розмежування 2-х світів - свободи і насильства"2 [Ошибка! Источник ссылки не найден.].
У ґрунтовній статті М. Нєстьєвої "Авторы-единомышленники?", опублікованій у журналі "Советская музыка", у всіх ракурсах (літературна основа, музика, робота балетмейстера, художника, виконавців головних партій) детально проаналізований спектакль Київського театру. Важливо, що музикознавець не обминає недоліків кожної складової видовища і дає власну оцінку всім компонентам спектаклю. Н. Чернова у статті "Репетиция и спектакль", опублікованій у журналі "Театр" [Ошибка! Источник ссылки не найден.], приділяє менше уваги музичному ряду, проте називає В. Губаренка "вірним послідовником Прокоф'єва", роблячи широкі узагальнення соці
- Київ+380960830922