Розділ 2.
Виникнення, функціонування та чинники ефективної діяльності груп політичних інтересів в контексті формування ціннісної складової сучасного соціального розвитку
При використанні концепції груп інтересів слід зважати на те, що не всі дослідники визнають її правомочною, критикуючи її за те, що вона надмірну увагу і значимість приділяє груповій активності. В першому розділі ми вже говорили про наявність дискусії між прихильниками плюралістичної (Р. Даль, А. Лейпхарт) і неокорпоративістської моделей політичних систем (Ф. Шміттер, Дж. Лембрух, А. Косон та ін.), як двох можливих варіантів взаємодії груп інтересів і держави, в епіцентрі якої було питання про роль груп інтересів як суб'єктів політичної дії. Проте не менш важливими були також суперечки між представниками плюралістичної та елітаристської моделей демократії.
Також предметом дискусії було питання - чи сприяє загальному благу політична діяльність, що виникає в результаті боротьби груп інтересів? В рамках політичної науки і політичної думки існують два основних підходи, що по-різному трактують роль груп інтересів в політичному житті і дають різну нормативну оцінку цьому інституту представництва.
2.1. Значення та специфічні ціннісні орієнтації груп політичних інтересів у політичному процесі
Як політичними теоретиками, так і політичними практиками визнається, що різноманітні соціальні групи, класи, нації мають свої законні інтереси і право їх захищати всіма законними засобами. В цьому відношенні проблема груп інтересів є однією з найбільш давніх в історії політичної думки. Вплив зі сторони груп осіб, які прагнуть досягнення власних цілей, практично на всі без виключення уряди, було помічено і досліджено багатьма дослідниками, які виказували при цьому і різне відношення до наявності цього впливу.
Одна з традицій, до якої належали Т. Гоббс та Ж. - Ж.Руссо, наполягала на тому, що потрібно усунути всі можливі часткові впливи на процес урядування. Подібну ж точку зору можна зустріти й сьогодні. Зокрема в США відданим її адвокатом був президент В. Вільсон [29; с.91]. Інша порівняно більш молода традиція в історії політичної думки наполягає на необхідності вільної гри соціальних інтересів. Нині ця точка зору є широко поширеною. В її рамках вважається, що зацікавлені групи - це один з найбільш важливих елементів демократичного процесу; вони не тільки не підривають представницьке урядування, але й допомагають йому ефективніше справлятися зі своїми завданнями [29; с.91]. Представники цієї традиції визнають об'єктивний характер існування груп інтересів і відмічають їх позитивну роль в політичному процесі демократичного урядування.
Ефективність демократичної системи урядування, взагалі її придатність до управління і відповідність його демократичним принципам, залежить від багатьох чинників, наприклад від інституційного дизайну, який мають органи влади. Але не менш важливим є також наявність зв'язку між суспільством та урядовими інституціями. Держава має турбуватися про загальне благо всіх громадян, але при цьому існує ризик того, що чиїсь приватні інтереси зазнають певних утисків, оскільки про них можуть нічого не знати, їх можуть неправильно потрактувати, визнати їх протилежними благу загальному, або такими, які неможливо задовольнити.
Або ж на них можуть просто не звернути увагу. Вирішенням цієї проблеми займається сама держава. Чи принаймні претендує на це, намагаючись в процесі прийняття рішень та обрання векторів державної політики, врахувати найрізноманітніші існуючі в суспільстві інтереси, певним чином звести їх до спільного знаменника, задовольнити більшість з них, і компенсувати решті втрати, що вони можуть зазнати. Цим же переймаються різноманітні громадські установи та організації, неурядові організації адвокатського типу, які ставлять собі на меті захист інтересів загалу чи певних вразливих соціальних груп. Але відповідальність за виправлення такої ситуації лежить, чи не в першу чергу, на плечах носіїв чи виразників таких інтересів.
Саме завдяки тому, що кожна група зі своєї сторони намагається відстоювати власний інтерес, державні інституції отримують належне уявлення про наявність у суспільстві інтересів, вони є належним чином проінформовані про суспільні потреби, і більш того, змушені до них прислухатися і їх враховувати. Конкуренція і вплив груп є чинником, що зумовлює розвиток держави, змушуючи її реагувати на ініціативи і інформацію, що надходить. Але ефективним і стабільним цей розвиток буде лише за умови плюралізму груп і врівноважування їх одна одною, з тим, щоб жодна не здобувала переваги, не монополізувала вплив на державу, і інтереси всіх були артикульованим і трансльованими на рівень прийняття рішень державними інституціями.
Як показує аналіз робіт з проблематики груп інтересів, що накопичилися в рамках другої з вказаних традицій, протягом тривалого періоду часу питання про організовані інтереси органічно вписувалося в концепцію "плюралістичної демократії", у відповідності з якою групи інтересів самого різного характеру й природи чинили той чи інший вплив на органи державної влади і, поряд з політичними партіями, вважалися повноправними учасниками системи створення (making) та прийняття державної політики та рішень в її рамках.
"Плюралісти", становлення яких відбувалося в рамках американської політологічної школи, бачили свою роль в критиці теорій, які стверджували, що один клас чи одна соціальна група володіє усією реальною владою в державі. Серед теорій, які вони відкидали, перше місце займав марксизм, а особливо його теза про те, що при капіталізмові держава - не більше ніж "виконавчий комітет буржуазії". Але вони виступали й проти теорій Г. Моски, Р. Міхельса, Ч. Райта Мілса та ін. (тих, кого в політичних науках відносили до "теоретиків еліти"), які стверджували, що якою б не була політична система, контроль над нею завжди отримує, за посередництва мережі неформальних зв'язків і відносин, та чи інша еліта. С