РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика хворих
Для досягнення мети та виконання поставлених завдань нами проведено клініко-лабораторне обстеження та лікування 116 хворих з герпетичною інфекцією порожнини рота віком від 6 до 35 років. Дослідження тривало з січня 2003 року по червень 2006 року на клінічних базах кафедри стоматології дитячого віку Вінницького національного медичного університету: міській дитячій стоматологічній поліклініці м. Вінниці та обласній клінічній лікарні ім. М.І. Пирогова. Хворих відбирали методом випадкової вибірки при поступленні на амбулаторне лікування. Вікову періодизацію проводили за рекомендаціями [23].
Всім хворим проводили загальноприняте клінічне обстеження за рекомендаціями [27]. Отримані дані вносили в медичну карту стоматологічного хворого, де одночасно з клінічними даними відмічали результати проведених методів дослідження.
При аналізі скарг оцінювали наявність висипу в порожнині рота, характер больових відчуттів, зв'язок з прийомом їжі, мовою, підвищення температури тіла, порушення сну. Дослідження даних анамнезу включало аналіз давності проявів, первинні та наступні звертання по медичну допомогу до стоматолога, характер проведеного лікування та його ефективність. Вивчення загального статусу пацієнтів враховувало зовнішній вигляд, колір шкірної поверхні, наявність елементів ураження. При дослідженні й аналізі стоматологічного статусу пацієнтів враховували стан регіонарних лімфатичних вузлів (їх розміри, консистенція, рухомість, болючість при пальпації), стан червоної облямівки губ, кутів рота і слизової оболонки порожнини рота. Елементи ураження шкіри та СОПР (плями, ерозії, пухирці, афти, лусочки) вивчали за локалізацією, кількістю, формою, розмірами, та станом їхніх країв та навколишніх тканин.
Діагноз герпетичного стоматиту грунтувався на клінічних та анамнестичних даних. Підтверджували діагноз лабораторно у всіх хворих: молекулярно-біологічним (у 54 хворих) та морфологічним методом (у 62 хворих). Клінічно захворювання діагностували як гострий герпетичний стоматит при первинному зверненні до лікаря-стоматолога, та рецидивуючий герпетичний стоматит при повторних зверненнях.
Важкість захворювання визначали за вираженністю симптомів інтоксикації, тривалістю та характером температурних реакцій, кількістю елементів ураження, кількістю рецидивів на рік при РГС відповідно до клінічної класифікації Виноградової Т.Ф. [27].
Всі хворі за методом лікування були поділені на дві групи: основну (59 хворих) та контрольну (57 хворих).
Загальне лікування в обох групах включало проведення противірусної терапії, вітамінотерапії ("Multi-tabs"), при середньо-важкому та важкому перебігу - жарознижуючої терапії (при температурі тіла вище 38 0С, так як активне антитілоутворення відбувається при температурі 37-38 0С), та десенсибілізуючої терапії ("Лоратадин").
Місцеве лікування в обох групах включало знеболення препаратом "Дентолбебі", обробку порожнини рота фурациліном 1:5000 5-7 разів на добу, змащування вогнищ ураження 0,25 % оксоліновою маззю 5-7 разів на добу, застосування кератопластичних препаратів.
В контрольній групі проводили загальну противірусну терапію герпевіром всередину по 0,2 г 5 разів на добу протягом 5 діб при легкому перебігу, 7 діб при середньо-важкому та важкому перебігу.
В основній групі загальну противірусну терапію проводили амізоном. Дітям віком від 6 до 14 років амізон призначали по 0,125 г 3 рази на добу, дорослим по 0,25 г 3 рази на добу протягом 10 діб. Комплексне лікування хворих основної групи включало також пробіотик Біфіформ, який призначали по 1 капсулі 2 рази на добу 7 діб.
В основній групі в міжрецидивний період призначали лікування амізоном курсами по 10 діб 4 рази на рік у віковому дозуванні, в контрольній групі лікування не призначали.
Контроль за перебігом заживлення герпетичних уражень та ефективністю лікування здійснювали за допомогою ряду клінічних характеристик (тривалістю загально-інфекційного синдрому, періоду висипань, періоду епітелізації, загальної тривалості хвороби), мікробіологічного, морфологічного методів та активністю інтерфероноутворення. Мікробіологічні та імунологічні дослідження проводили в однорідних за віком групах спостереження.
Подальшому спостереженню протягом 8 місяців після лікування підлягало 45 хворих (22 з контрольної та 23 з основної групи) для встановлення строків виникнення першого рецидиву та тривалості безрецидивного періоду.
2.2. Епідеміологічні та лабораторні методи дослідження
Для проведення епідеміологічного дослідження джерелом інформації про загальну захворюванність були два документи: "Статистичний талон для реєстрації заключних (уточнених) діагнозів" (форма № 025-2/0) та "Талон амбулаторного пацієнта" (форма № 025-6/0, форма 025-7/0). Ми провели збір 1349 статистичних талонів на випадок герпетичної інфекції щелепно-лицевої ділянки м. Вінниці та Вінницької області за 2003-2005 роки та провели аналіз за рекомендаціями [130].
Дослідження дитячої захворюванності на герпес ми провели за допомогою аналізу 2472 амбулаторних карт за 2004-2005 роки в міській дитячій стоматологічній поліклініці м. Вінниці.
По статистичним талонам враховували загальну захворюванність по первинному зверненню до лікаря з приводу герпеса щелепно-лицевої ділянки в данному календарному році. Діагнози гострого захворювання реєстрували при кожному їх новому виникненню, хронічні захворювання лише раз в рік.
В структурі дитячої захворюванності враховували кількість дітей (окремо хлопчиків та дівчаток), що перенесли гостру форму чи рецидив герпесу, захворюванність відносно інших стоматитів, захворюванність відносно іншої патології СОПР, взаємо'звязок захворюванності з порами року та віком дітей.
Молекулярно-біологічний метод дослідження (полімеразна ланцюгова реакція). Визначення вірусу простого герпесу проводили за допомогою набору реагентів GenePakтмDNA