РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ЛОКАЛЬНИХ
КОНФЛІКТІВ НА СХІДНОМУ ТИМОРІ ТА
В РЕГІОНІ АЧЕХ (1975 – 2005 рр.)
2.1. Східнотиморське питання в історії Республіки Індонезія
як головний чинник нестабільності в країні (1975 – 2002)
2.1.1. Передумови виникнення конфлікту на Східному Тиморі
Дослідження розвитку конфлікту на Східному Тиморі є необхідною умовою для
детального та глибокого вивчення ґенези локальних конфліктів в Республіці
Індонезія.
Розвиток конфлікту на Східному Тиморі відрізняється від ситуації у інших
проблемних регіонах Індонезії: він не має такої багатовікової історії як,
наприклад, в регіоні Ачех (Nanggroe Aceh Darussalam – північна,
радикально-мусульманська частина Суматри); не пов’язаний з міжконфесійною
ворожнечею у такій мірі, як на Молукських островах; не економічно спрямований,
якщо порівнювати з ситуацією на Західному Папуа (Irian Jaya). Його головною
характерною рисою є те, що народ Східного Тимору, на відміну від вищезазначених
регіонів та його населення, отримав право на суверенітет.
Передумови виникнення конфлікту, його корені полягають у глибині століть: він
виник на тлі швидкого розповсюдження на території сучасної Індонезії ісламу у
XIV столітті, який прийшов на зміну локальним індуїстсько-буддістським
віруванням. Але до того ніж іслам зміг проникнути до свідомості тогочасного
тиморського суспільства, домініканські місіонери, які прибули на індонезійські
острови разом з португальськими колонізаторами, почали повертати місцеве
населення до католицтва. Взагалі вплив Португалії на культурний розвиток
Індонезії зберігся лише на Тиморі та на сусідніх з ним островах (Роті, Леті,
Сімау). Свідоцтвом цього є ім’я та прізвища сучасного населення регіону (да
Кошта, Гонсальвеш, Мендоса), мова, численні традиції, навіть родинні зв’язки
[40, 85].
Та панування португальців на території архіпелагу було швидкоплинним.
Наприкінці 16 століття починається новий період у індонезійській історії, який
характеризується появою нового, могутнішого за Португалію колонізатора –
Нідерландів у вигляді VOC (Vereenigde Oost-Indische Compagnie), Об’єднаної
Ост-Індійської Компанії. Нові колонізатори не були зацікавлені у залученні
неофітів до лона церкви, розповсюдження нових культурних цінностей, що дало
можливість місцевому населенню дотримуватись своїх традицій. Головною метою VOC
було використання багатих на природні ресурси індонезійських островів, які на
довгі роки перетворилися на сировинний додаток цієї європейської країни.
Нідерландами з архіпелагу у великій кількості вивозились сандал, спеції,
корисні копалини та інше [191, 67].
Колонізація Індонезії Нідерландами відбувалась не водночас, а тривала на
протязі століть, яка ще більш ускладнювалась повстаннями місцевого населення та
суперництвом з іншими європейськими країнами. Лише наприкінці першої декади XX
століття, після приєднання західної частини Папуа, цей процес був завершений.
Але не уся територія Індонезії опинилась під контролем VOC - Східний Тимор
залишився під протекторатом Португалії, нагадуючи про колишню могутність
португальських колонізаторів (до кінця 19 століття Португалія була вимушена
відмовитися на користь Нідерландів від Флореса, Сумби, Роті, Західного
Тимору).
Друга Світова війна, отримання Індонезією незалежності 17 серпня 1945 року
ніяким чином не вплинули на становище та статус Португальського (Східного)
Тимору. Східний Тимор перетворився на далекий від світової політики затишний
куточок планети.
Можливо, що такий стан речей відбувався б й надалі, якби не революція 1974 року
у Португалії, наслідком якої був розвал багатовікового португальського
колоніалізму. Це дало поштовх до швидкого росту національної свідомості у
регіоні. Не встигли вщухнути події у Лісабоні, як на політичній арені Східного
Тимору з’явилися три організації, котрі повинні були визначити майбутнє Тимору
Лесте (власна назва країни). Це були: Fretelin (Frente Revolusionaria Timor
Leste Independente – Революційний Фронт за незалежність Тимору Лесте), Фронт за
своєю спрямованістю був ліворадикальним, головною метою якого було отримання
Тимором незалежності одразу ж після визволення з-під колоніального гніту; UDT
(Uniau Demokratika Timorense – Тиморський Демократичний Союз), який також
вважав отримання Тимором незалежності своїм головним завданням, але із
застосовуванням більш поміркованих заходів та через співпрацю з провідними
країнами світу; Apodeti (Associacao Popular Demokratika Timorense – Тиморська
народно-демократична асоціація), найменша за кількістю членів, спрямована на
зближення з Індонезією. В середині 1975 року Fretelin стала правлячою партією
завдяки підтримці місцевої португальської військової верхівки. У серпні 1975
року UDT зробило спробу путчу, що призвело до розв’язання громадянської війни
[81, 80].
2.1.2. Анексія Східного Тимору Індонезією та початок
визвольного руху в регіоні
Джакарта мала власну думку щодо прагнення Тимору Лесте до незалежності. 7
грудня 1975 року Індонезія почала окупацію Східного Тимору. Індонезійська армія
TNI (Tentara Negara Indonesia – регулярні війська Індонезії) легко подавила
спротив тиморців. При цьому більш всього постраждало китайське населення
Тимору, яке здавна вважалося найзаможнішим серед усіх інших народів регіону.
П’ятеро австралійських журналістів було вбито під час вторгнення Індонезії до
Східного Тимору. Уряд Індонезії та військова верхівка відмовилися брати на себе
відповідальність за цей інцидент [80, 97].
Наголосимо, що за статистичними даними австралійських спецслужб під час війни
було вбито біля 60 тисяч мирних мешканців, що є 10% від